Зорі плинули на хмарах,
курів сніг з небес;
ішли люди всі у парі,
а я ждав тебе.
Замок стіни свої …
Зорі плинули на хмарах,
курів сніг з небес;
ішли люди всі у парі,
а я ждав тебе.
Замок стіни свої …
На її добру славу впала тінь.
З розмови
Як повідь води весною, спливаючи з лугів,
лишає на кожній
травинці крапелинку …
(уривок з поеми)
Мамо, моя мамо,
Що ти ворожила,
Як мене малого
В колиску ложила?
Мамо, моя мамо,
Що ти …
Із блакиті піль шляхи розляглись,
на боках у них зацвіли гречки…
Та рої бджолині ними не гудуть,
меду не несуть …
Тин із пожеж на захід упав,
сонце вдавив у степи…
там під житами козак умирав,
кров його в землю текла …
(Колоніальні настрої
в дореволюційній руській армії)
Лірична поема
Частина I.
Давно вже ніч свої пустелі…
Гарячим вітром прилетів
Од батька лист,
Що чорну кригу град звалив
Там серед нив;
Що скрізь поламані лежать
Сухі поля…
Зорі плинули на хмарах,
курів сніг з небес;
ішли люди всі у парі,
а я ждав тебе.
Замок стіни свої …
З ліса череватого
вітри та буйволи
котили сонце
по луках зелених, через Ніл глибокий
до тих берегів,
де небесним плесом…
Як купала мене мати
у любистку,
трусив зорі Див із лану
у колиску.
Схиляв голову весняну
голий місяць
до маленьких …
Гей степе мій
підпер ти ріками моря,
щоб не схитнулися вони
за ниви хлібороба…
и запалив дзвінкі вогні
великих сизих …
Лікарня.
Гармидер і крик божевільної баби.
Немає глибокого неба,
ні поля з ярами,
чогось забарилась любов
у вінку із барвінку……
Море Середземне шумить,
хвилями дзвонить
в боки пірамід африканських,
хлюпають ріки криваві в долинах віків
у круті костяні береги із …
Із безодень світу
вилітає рев,
кида хвилями між зорі
сивий океан.
Гасить сонце,
миє місяць;
старі кості
матері-землі
лиже.
Трусить …
Ой з трьох кінців світа
вдарили вітри —
браму землі розчинили.
Із темного творчого лона
закуріли тумани,
сипнули квіти на …
Туга стінами стояла на могилах,
як тумани перед світом;
мати сивата там до сина говорила…
бо пололи разом жито:
«Чом, …
Десь гори зелені
там море патлате.
Там жінка вродлива
сина вродила.
Соками повний із хмелю землі,
він виріс на горах …
Од північних льодів,
од глибоких, мохнатих,
далеких снігів
ще й не битими шляхами,
а кривавими манівцями
по шляху нічної птиці…
Городами, селами
хтось утикав землю,
ніби паску шишками
на Великдень.
Земля бавиться між зорями,
грає гомоном, як барвами
веселка
або …
Твоїй памʼяті,
брате Самійле
На персах землі — ропа;
У важке небо зоряне з сонцем —
впира чолом.
Од пʼят …
Тодось Осьмачка — один із найяскравіших представників українського модернізму, що посідає особливе місце в історії літератури. Його спадщина, сповнена психологічної глибини, драматизму та бунтарського духу, стала відображенням трагічної долі митця в умовах тоталітарного суспільства.
Справжнє ім’я письменника — Теодор Степанович Осьмачка. Він народився 1895 року на Київщині, у селі Куцівка. Дитинство і юність минули в атмосфері українського села, що згодом знайшло відображення в його поезії та прозі.
Отримавши освіту, Осьмачка працював учителем, а згодом долучився до Визвольних змагань, які сформували його патріотичний світогляд.
У 1920-х роках він активно входить у літературне життя, стає членом угруповань «Ланка» та «МАРС» (Майстерня революційного слова). Саме тоді виходять його перші збірки поезій, відзначені оригінальним стилем, метафоричністю та філософською глибиною.
Перші збірки Осьмачки — «Круча» (1922), «Кіт у чоботях» (1927) та «Дуби шумлять» (1929) — вирізняються імпресіоністичними настроями, емоційністю та внутрішньою напругою. У віршах він звертається до тем природи, кохання, самотності, людських переживань.
У 1930-х роках письменник переходить до прози. Повість «Старший боярин» (1940) та роман «Ротонда душогубців» (1956) досліджують внутрішній світ людини в екстремальних умовах. Його проза розкриває абсурдність і жорстокість сталінського режиму, показує боротьбу особистості за свободу і гідність.
Життя Осьмачки було сповнене випробувань. Він пережив сталінські репресії, зазнав ув’язнення, а з початком Другої світової війни змушений був емігрувати. Спочатку жив у Німеччині, згодом у США. Еміграція дала йому змогу вільно творити, проте поглибила внутрішні страждання.
Останні роки були затьмарені тяжкою хворобою та психологічними муками. Незважаючи на це, письменник продовжував працювати. Помер Тодось Осьмачка у 1962 році.
Творчість Осьмачки, замовчувана й заборонена в радянській Україні, сьогодні повернулася до читача. Його твори — це не лише художнє відображення своєї доби, а й глибоке осмислення універсальних проблем: протистояння добра і зла, прагнення свободи, пошуків внутрішньої гармонії.
Письменник, який не зрадив своїх ідеалів, пройшов крізь жахи тоталітаризму, але зберіг свій голос. Його спадщина — це заклик пам’ятати власну історію та боротися за людську гідність.