Казка
Тодось Осьмачка
Як купала мене мати
у любистку,
трусив зорі Див із лану
у колиску.
Схиляв голову весняну
голий місяць
до маленьких моїх ніжок
в купіль свіжу.
Вода з місяця збігала
на малого,
ніби сріблом полоскала
тепле лоно.
Як скупала мати сина,
то між зорі
положила у колиску,
як у пол…
Як у полі, на могилі
коло яру,
у пшеницю колосисту
серед лану.
Та в купелі моє серце
залишилось,
й мати вилили з водою
під калину.
М’ячі срібні кругом серця
впали в трави —
солов’ї їх покотили
над зеркала.
Ромен-зілля зросло з серця
в росах кутих,
йому в листя упав місяць
з озергнутих.
Погойднулось ромен-зілля
на все поле,
свою голову вмочило
в синє море.
З моря сокіл тоді степом
нап’яв крила,
з крил тумани поспадали
скрізь по нивах.
Й ромен-зілля стало в’януть
у туманах…
Ішла дівчина й зірвала
його в травах.
Тепер дівчину шукаю
в теплих зорях —
дзвоню в роси, з поля босий
в сині гори!
Коментарів ще немає... Будьте першим!