Зорі плинули на хмарах,
курів сніг з небес;
ішли люди всі у парі,
а я ждав тебе.
Замок стіни свої …
Зорі плинули на хмарах,
курів сніг з небес;
ішли люди всі у парі,
а я ждав тебе.
Замок стіни свої …
На її добру славу впала тінь.
З розмови
Як повідь води весною, спливаючи з лугів,
лишає на кожній
травинці крапелинку …
(уривок з поеми)
Мамо, моя мамо,
Що ти ворожила,
Як мене малого
В колиску ложила?
Мамо, моя мамо,
Що ти …
Ох, ноче, ноче без луни і крику,
без місяця і без зірниць,
я знов твою пустелю дику
полохаю із-під ялиць.…
Мій Боже, ти любиш з блакитної арки
пускати над селами пил,
і нюхати в церкві, як пахнуть огарки,
олива і …
Сказав колись Господь, що я людина,
бо в мене совість і душа глуха,
і я тепер шепчу: «Христе, спаси нас…
Із самого вершечка гір
кудлаті позвисали мряки,
що навіть прапор прапоганський
не поворушить гілляки.
А я похилений своїм
єдиним, як …
Ви вирвали серце у себе з грудей,
а разом із ним і тривогу,
і десь подали аж на небо руде…
Я вас любив, німуючи, то словом
і вірив сліпо та тривожно знов,
а ви боялися, щоб випадково
не виявив при …
Крики дальні, крики птиці,
стріньте хоч луну мою
над хрестом святим дзвіниці
у покинутім краю.
Серце чуле, серце чисте,
чи …
Пише, пише та гетьман Мазепа
Та й до Палія листи…
Народна пісня
«Здоров, здоров, Палію Семене,
Прибувай до мене,
А …
Не дай, Боже, в чужім краю
згинуть у неволі…
Т. Шевченко
Гей, на північній чорній чужині
Зима снігами землю покриває,…
Із хатини тії, що в гаю
Свої двері в порігу валила,
Гуди юність приніс я свою,
Де з «тубкому», неначе …
Сучасне місто лжеязиче
Мій дух відкинуло у тінь
За те, що небо вічно кличе
Його на дальню височінь;
А люд, …
Під Київ старий незглибимая ніч
Прийшла непомітно степами —
І тисячі в воду запалених свіч
Поділ перекинув стовпами.
І знизу …
Тобі молюся, сонце, боже вогнегронний,
Трияснодивна квітко у світах без меж,
Ти пелюстки свої — дні круглі, мов корони,
По …
Коли без сили я і сліз ходжу,
Та ще в чужій хатині,
і автора коханого держу
І не читаю в …
Поволі звіває тумани
вечірня зоря з висоти,
і в полі високі майдани
гучнішають від самоти.
Поволі темнішає поле
й до …
I
Осінній вітер в лузі свище,
Вербу хитаючи тонку;
А я схиляюся ще нижче
Себе побачити в струмку.
Давно з …
I
Вітер гонить, ніби хмару,
Сніг та галич із загат,
А назустріч їм із яру
Осокори гоготять…
Біля хати над …
I
Глибока осінь павутину
На берег тягне з-під млина,
Де перестояну калину
Ламає дівчина мала;
Гуде від ціпа жовта тиша,…
Тодось Осьмачка — один із найяскравіших представників українського модернізму, що посідає особливе місце в історії літератури. Його спадщина, сповнена психологічної глибини, драматизму та бунтарського духу, стала відображенням трагічної долі митця в умовах тоталітарного суспільства.
Справжнє ім’я письменника — Теодор Степанович Осьмачка. Він народився 1895 року на Київщині, у селі Куцівка. Дитинство і юність минули в атмосфері українського села, що згодом знайшло відображення в його поезії та прозі.
Отримавши освіту, Осьмачка працював учителем, а згодом долучився до Визвольних змагань, які сформували його патріотичний світогляд.
У 1920-х роках він активно входить у літературне життя, стає членом угруповань «Ланка» та «МАРС» (Майстерня революційного слова). Саме тоді виходять його перші збірки поезій, відзначені оригінальним стилем, метафоричністю та філософською глибиною.
Перші збірки Осьмачки — «Круча» (1922), «Кіт у чоботях» (1927) та «Дуби шумлять» (1929) — вирізняються імпресіоністичними настроями, емоційністю та внутрішньою напругою. У віршах він звертається до тем природи, кохання, самотності, людських переживань.
У 1930-х роках письменник переходить до прози. Повість «Старший боярин» (1940) та роман «Ротонда душогубців» (1956) досліджують внутрішній світ людини в екстремальних умовах. Його проза розкриває абсурдність і жорстокість сталінського режиму, показує боротьбу особистості за свободу і гідність.
Життя Осьмачки було сповнене випробувань. Він пережив сталінські репресії, зазнав ув’язнення, а з початком Другої світової війни змушений був емігрувати. Спочатку жив у Німеччині, згодом у США. Еміграція дала йому змогу вільно творити, проте поглибила внутрішні страждання.
Останні роки були затьмарені тяжкою хворобою та психологічними муками. Незважаючи на це, письменник продовжував працювати. Помер Тодось Осьмачка у 1962 році.
Творчість Осьмачки, замовчувана й заборонена в радянській Україні, сьогодні повернулася до читача. Його твори — це не лише художнє відображення своєї доби, а й глибоке осмислення універсальних проблем: протистояння добра і зла, прагнення свободи, пошуків внутрішньої гармонії.
Письменник, який не зрадив своїх ідеалів, пройшов крізь жахи тоталітаризму, але зберіг свій голос. Його спадщина — це заклик пам’ятати власну історію та боротися за людську гідність.