Всі ми будемо королевами
Ґабріела Містраль
Перекладач: Михайло Москаленко
— Всі ми будемо королевами, —
так повторювали ми влад:
Іфігенія, й Росалія,
і Лусіла, і Соледад.
У долині Елькі, що замкнули
верховини, шпилі, вулкан,
розбуялий вогнем червоним,
як розквітлий мак і шафран,
ми повторювали завзято
слово істинне, без оман:
— Всі ми будемо королевами
і побачимо океан.
По сім років тоді було нам:
в білих платтячках ми у сад
вибігали, шпаків ганяли,
рвали смокви і виноград.
Є на світі чотири владарства —
це Завіт наш був і Коран:
там земля — неокрая й світла,
там у берег б’є океан.
Заміж вийдемо всі чотири —
і мужі дивний матимуть дар:
кожен буде співцем і державцем,
як Давид, іудейський цар.
Буде все у владарствах наших:
хащі, повні витких ліан,
і саргаси в морях зелених,
і шалена птиця — фазан.
Буде там вся буйнота півдня,
хлібне дерево і сандал,
люди там не рубатимуть древа,
не вгризеться іржа в метал.
— Всі ми будемо королевами
на уславлених берегах! —
Королевою жодна не стала
ні в чужих, ні в своїх краях…
З моряком Росалія зійшлася,
та судився їм злий талан:
був заручений він із морем —
і пожер його ураган.
Сім братів Соледад зростила,
хліб кривавий для них пекла
і не бачила океану —
ніч в очах її залягла:
у зеленому Монтегранде
колисає вона й обійма
синів іншої королеви,
а своїх — у неї нема.
Іфігенія стріла чужинця,
віддала йому серце в бран
і пішла за ним у дорогу:
він був схожий на океан.
Озивалась Лусіла словом
до гори, до води й стебла
і в безумнім місячнім сяйві
королівство своє знайшла:
помічала синів у хмарах,
а корону — в паланні дня,
в ріках — бачила чоловіка,
в бурях — пишне своє вбрання.
Та в долині Елькі, що замкнули
верховини, шпилі, вулкан,
інші діти співають нині,
чує річка їх, чує лан:
— Всі ми будемо королевами
в царстві істиннім, без оман,
і ввійдемо в його безмірність,
і побачимо океан.
