<p>Квітко мужності одвічна,<br />золота моя лелітко,<br />не з землі, стопелюсткова,<br />ти ростеш, вогненна квітко.</p>
<p>Квітку цю дарують радо<br />у купальську ніч на свято.</p>
<p>Квітко, наче лань, стрімлива,<br />невгамовна, яснолика, —<br />розпускаєшся неждано<br />уночі, вогненна квітко.</p>
<p>Квітку цю дарують радо<br />у …</p>
<p><i>Поетові Тассо де Сільвейра</i></p>
<p>Подай мені руку й до танцю ходім,<br />дай руку й полюбиш безумно і строго.<br />Мов квітка одна на стеблі золотім,<br />мов квітка ми будем — і більше нічого.</p>
<p>Не знатимеш плину хвилин і годин,<br />не вийдемо …</p>
<p>Я з ним зустрілась на стежці.<br />Вода туманіла снами<br />і не розкрились троянди —<br />та квітла душа вогнями.<br />І ось у бідної жінки<br />лице омите сльозами!</p>
<p>Виводив пісню веселу<br />безжурними він устами,<br />поглянув — і став чарівним<br />той спів, що …</p>
<p>Яка ж дитина не бажає<br />танок на пагорбах водить?<br />Хто забаривсь — хай здоганяє,<br />за нами вгору хай біжить.</p>
<p>Ми повз кошари збігли з гуками<br />на гору, де такий прозор, —<br />і з піснею з’єднали руки,<br />і доли осіяв наш …</p>
<p>Гей! Пограймося, синочку,<br />в королеву й короля!<br />Це твоє зелене поле.<br />Бо чиї ж іще поля?<br />Бач, голівку конюшина,<br />вгледівши тебе, схиля.<br />Це твоя уся долина.<br />Бо чия ж іще земля?</p>
<p>Це для тебе з цвіту яблунь<br />мед визбирує бджола.…</p>
<p>Мамо, ти мене цілуєш,<br />та стократ цілую я,<br />не злічити тих цілунків,<br />повних світлого чуття…</p>
<p>Сяде бджілка на лілею,<br />крильця лагідно стуля.<br />І так само тихо-тихо<br />ти голубиш немовля…</p>
<p>Заглядати в твої очі<br />я готова все життя:<br />о, яке в …</p>
<p>Де жили в Тауантінсуйо<br />індіанці древні,<br />гімни й танці ми принесли<br />в гори ці пустельні.</p>
<p>Тут вогні живі палали,<br />завивали кени<br />і співали юні жриці<br />й мудреці священні.</p>
<p>І, засліплений сонцями,<br />опустивсь ти, певно,<br />щоб побачить індіанців<br />і стовпи вогненні.…</p>
<p>Ронда, ронда Аргентини<br />десь на тропіку скресає<br />і, спускаючись по ріках,<br />разом з ними виростає.<br />Обминає всі посіви,<br />поникає біля гаю.<br />Вирушаємо за сонця,<br />ідемо, коли смеркає…</p>
<p>Поминувши Ентре-Ріос,<br />мов тіка за виднокраї,<br />бо роз’єднується коло,<br />рветься натиском врожаю:<br />сім …</p>
<p>Вчительці Еммі Ортіс<br />Світло всесвіт огортає,<br />в тому світлі бачу сейбу,<br />і Америки в тій кроні<br />грають спалахи зелені!<br />Гей, сейбо, гей-но, гей-но!</p>
<p>Сейба ця не виростала:<br />сейбу, дерево правічне,<br />не саджали індіанці<br />і не зрошували ріки.<br />Проти неба вихиляє…</p>
<p>Шляхами зі Сходу на Захід,<br />як вої в залізних заставах,<br />шикуються в ронду сувору<br />стосот срібних пальм величавих.</p>
<p>Вони розбредуться гуртами,<br />як зорі чи вівці в отавах,<br />і знову ладнаються в ронду<br />окрилених пальм величавих.</p>
<p>Помежи тростин та бавовни,<br />по …</p>