Ніжність

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Все вище сонце, менша тінь, Хтось там співає, чути сміх. Спливає на людей теплінь, І радість огортає всіх. Світ сонечко розвеселя, Вже чути подихи весни. Загине й слід зими; земля Студені поскидає сни. Зазеленіє ліс, моріг, Заграє дзвонами струмок. Село візьметься до чепіг, Задме в сопілку пастушок. Загуркотить весняний грім, Засяють люди, повні мрій… Чому […]

Ой високо, високо клен-дерево од води, клен-дерево од води — та й то листки опали, та й то листки опали — за водою попливли; ой то ж були не листки — то ж матінки слізоньки. Тоді мене згадають, як вечерять сідають — як вечерять сідають, як ложечки роздають; чогось лишня ложечка — на чужині донечка. […]

Пожурилося милеє браття, що у нових кайданах, що набор беруть, і наклад кладуть, ще й на панщину гонять. Золота грива перса покрила у коня вороного. Білеє личко, чорні брови у козака молодого… Сідлає козак коня вороного та й їде на Вкраїну, а за ним, за ним отець-матуся: «Завернися, мій сину!» «Ой не вернуся, отець-матуся, поїду […]

I Гуде великий город над рікою і тягне воду із Дніпра, а сонце йде дугою степовою туди, де небо вічною стіною моря великі замика. Гуде далекий город над степами, встає туманами рілля, гримлять із вирію під небесами ген журавлі тягучими ключами об гори сині у лісах. Ідуть селяни в темні доли босі і в лоно […]

Посію я мак над водою, та заріс мій мак лободою. Ой сама ж, мамцю, зле зробила, що мене рано не збудила. Ой чужі дочки рано встали, по добрій долі розібрали, а я, молоденька, спізнилася, та лихій долі судилася. Та пропав мій вік, як маків цвіт, що вночі зацвів, а вдень опав, що вночі зацвів, а […]