Ой у полі нивка

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Із безодень світу вилітає рев, кида хвилями між зорі сивий океан. Гасить сонце, миє місяць; старі кості матері-землі лиже. Трусить гривою у горах, гори бахкають, як грім; піском вітер їх розносить у чотири руки в світ. А над водами-морями крильми хмари ріже сокіл та безоднями-очима сонце вище підійма!.. Хай лютує, кида хвилі у простори океан! […]

Тихо, тихо Дунай воду несе, ще тихше дівка косу чеше — чеше, чеше та на Дунай несе: «Пливи, косо, тихо за водою, а я піду услід за тобою — припливу, косо, к зеленому лугу, скажу тобі всю свою притугу». Нема краю тихому Дунаю, нема впину вдовиному сину, що звів з ума дівку сиротину. Ох, ізвівши, […]

У неділю ранесенько в усі дзвони дзвонять, Сибірського десятчики на панщину гонять. Ой годі ж вам, рашавчани, в церкву походжати — беріть мішки та лопати, йдіть майдан копати. Та й у тому майдані набиті кілочки — та вже ходять рашавчани голі без сорочки. Ой, у того Сибірського біленькі онучі — заплакали рашавчани, на панщину йдучи. […]

Туга стінами стояла на могилах, як тумани перед світом; мати сивата там до сина говорила… бо пололи разом жито: «Чом, сину, зажурився, ніби вечір похилився, аж од хмари, аж од лану на могили та церкви, на яри… в ріку криваву, що полоще черепи і кістяки, наче криги, биті, ламані шматки?» «Мила ненько, біла вишне! Снився […]

Ох, ноче, ноче без луни і крику, без місяця і без зірниць, я знов твою пустелю дику полохаю із-під ялиць. Шумлять гілляки таємничі бору, аж сніг спадає на пеньки, і в мене з ними разом руки вгору, здається, клякнуть вже віки. І знов, і знов душа моя безсила питається прокляттям літ: навіщо ти мене взяла […]