Жалі мої, жалі — великі, не малі,
як майська роса по зеленій траві.
Як вітер повіє — то росоньку звіє,
а моє серденько в тяжкій тузі мліє.
Ой моє серденько з каменя твердого —
розпукається-ми з жало великого.
Червона калино, не стій над водою —
молода дівчино, жаль ми за тобою.
Поставлю ти хату з твердого дерева —
ой буду я в тебе кожного вечора;
поставлю ти сіни з сухої дубини —
ой буду я в тебе кожної години.
Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».
Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]
Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]
Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.
Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]
Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.
Летить галка через балку,Літаючи кряче,Молодая дівчинонькаХодить гаєм — плаче. Не пускає її матиВранці до криниці,Ні жито жать, ні льону брать,Ні на вечорниці. Раз увечері пізненько,Як мати заснула,Вийшла слухать соловейка,Мов зроду не чула. Вийшла, стала під вербоюТа й дивиться в воду:«Нащо мені моя матиДала таку вроду? Виписала чорні брови,Та ще й карі очі —Усе дала, усе […]
Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]
Козака несуть й коня ведуть, кінь головоньку клонить. А за ним, за ним його дівчина білі рученьки ломить. Ой ломи, ломи білі рученьки — до єдиного пальця! А не знайдеш ти, та дівчинонько, над козака коханця!
Котилася ясна зоря з неба та й упала додолу. Журилася молода дівчина та своєю бідою. «Ой хто ж мене, молоду дівчину, та проведе додому?» Обізвався козак молоденький та й на воронім коню: «Гуляй, гуляй, молода дівчино, я заведу додому!» — «Веди, веди, молодий козаче, та веди, не барися! Бо за мною, та за молодою, увесь […]
Коментарів ще немає... Будьте першим!