Наступає чорна хмара

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Терен, мати, коло хати —в нього цвіт біленький;а хто любить очі карі —а я — голубенькі. А я люблю голубії —я на них дивлюся;брешіть, брешіть, воріженьки —я вас не боюся! Брешіть, брешіть, воріженьки —добрешетесь лиха,бо нас двоє, серце моє —кохаймося стиха! Не піду я на кладочку —бо кладочка гнеться;не піду я за багача —нехай западеться! […]

…такої зелені не бачено сто років, а може, й більше! Все вповите нею. Ліси кущів безмовні та глибокі: вигадуй річку, просіку, алею, закриті, ще не впізнані. Можливі колона, арка й біла, мов папір, сумирна вежа, рівня дикій сливі (ростуть обидві з незбагненних пір). Так зелено, що смійся або плач між двох лісів, і невблаганний м’яч […]

Зажурилась Україна, бо нічим прожити, витоптала орда кіньми маленькії діти. Котрі молодії — у полон забрато; як заняли, то й погнали до пана, до хана. Годі тобі, пане-брате, гринджоли малювати, бери шаблю гостру, довгу та йди воювати! Ой ти станеш на воротях, а я в закаулку. Дамо тому стиха лиха та вражому турку! Ой ти […]

Приїхали три козаки, та всі три однакі,питаються: «Марусенька у которій хаті?»Один стоїть край віконця, другий коня в’яже,третій стоїть під дверима — «Добрий вечір», каже. «Добрий вечір, стара мати, дай води напиться,пусти дочку на вулицю — ой хоч подивиться!» —«Стоїть вода у ставочку, коли хоч — напийся,сидить дочка край віконця, коли хоч — дивися!» «Не погожа […]

Дівчино моя, чарівниченько —причарувала білеє личенько. Коли б же ти знав з поля до хати —ой як я вмію та й чарувати! Мої чароньки — чорні брівоньки,моя принада — сама я молода.