Ой у полі вітер віє

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Життя одне, одне життя! Так мало! І так багато… Мов тягар, несу Все те, що серцем чулим увібрала: Дитинства неповторного красу, Війни пожежі, горе тих років, І біженців важкі, криваві кроки, І біль розлук стоустий і стоокий, Й сивину удів та матерів. Тягар років все важчає до болю, Бо там була ота важка війна, Яка […]

Око, око, не дуже бачиш ти глибоко. Т. Шевченко Коли ти, Боже, рушив світом зорі й води і випустив на землю тварі і народи, то мусив би і вічну правду дати їм, що по заслузі насилає хмари й грім… Щоб кожній нації хоч трохи дати неба і не ввести в злиденність дух її та в […]

Козака несуть й коня ведуть, кінь головоньку клонить. А за ним, за ним його дівчина білі рученьки ломить. Ой ломи, ломи білі рученьки — до єдиного пальця! А не знайдеш ти, та дівчинонько, над козака коханця!

Одну я вбила в собі —я ж її не любила!Була вона квіткоюкактуса скеляного. Була вона тим вогнем,що не знає остуди.За спиною і в ногахнебеса були в неї. Вона не спускалася внизглянути в очі водам.Де відпочивала, тамскручувалися травивід подиху вуст її,від жарини обличчя. А мова її теклагусто, немов живиця,щоб у полон красивийїї не взяла свобода. Не […]

IБула моя мати маленька,як м’ята або як травина;і тінь свою власну на речіїй важко було відкидати. Земля її ніжно любилаза легкість і злагоду в серці,за те, що вона усміхаласьдо ниви — чи горе, чи радість. Любили її немовлята,і старці, і трави, і світло,що завжди за вродою тужитьі їй поклоняється завжди. Любов через неї з’явиласьнепоказна — […]