Тече річка бережками

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Гей ти, молодче мій, не тужи, Не дивися крізь сльози на світ, — Йди до двору й там пану служи, Як служили твій батько, твій дід. Та працюй, забуваючи сни, Що являлись душі молодій, І як крові твоєї пани Не жаліють, себе не жалій. Ти здоров’я віддай молоде Тим, що в розкоші вічній живуть. Ти […]

Чого ж вода каламутна, чи не хвиля збила? Чого ж і я така смутна, чи не мати била? Мене мати та й не била — самі сльози ллються. Од милого людей нема, од нелюба шлються. Прийди, милий, подивися, — яку терплю муку! Ти хоч в серці, та од тебе беруть мою руку. Спіши, милий, рятуй […]

Поволі звіває тумани вечірня зоря з висоти, і в полі високі майдани гучнішають від самоти. Поволі темнішає поле й до місяця сяє в росі, та очі мої вже ніколи сльозами не блиснуть красі: покинули друзі безсилі мене умирати в степу, де вітер гойда на могилі у житі довічну журбу; де сокіл мандрує під небом й […]

1. Не треба ні паризьких бруків, Ні Праги вулиць прастарих: Все сняться матернії руки, Стара солома рідних стріх. Все сниться гук весни і вітер, Веселий вітер світлих літ. А тут — молюсь, убогий митар, Шукаю Твій вогненний слід… Ні. Не знайти. Ніхто не знає, Ніхто не чув Твоїх плачів. Біля всесвітнього Синаю, Як завше, — […]

Моє терпіння, мій кривавий біль — Що проти мук, в яких живуть мільйони, Де родить стогін стогони й прокльони, Де очі всім гризе сльоза, як сіль! Мій дух летить аж до небесних піль, Та, мов чолом об мур, там б’є поклони. В молитвах світу крик малий мій тоне, Нуль – у клятьбах, що линуть звідусіль! […]