Виряджала мати сина

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Скупа природа наших середмість: на тлі домів, незрима і знищима, хода дерев. Читаймо це очима з повільних віт, немов бентежну вість. І ти питаєш: ну до чого цей камінний кущ, і цей букет на сходах, і цей вітраж, мов кольоровий подих сухих суцвіть — осмута для очей? До чого цей парад настінних пащ, віконний цвіт […]

Їхали чумаки та із України, стали попасати та на край долини. Викресали вогонь та й до ружини, розпустили пожар та й по долині. Розпустили пожар та й по долині, солов’єві діти попалили. «Зозуленько сива, сестро моя, пропали діточки, пропав же я». Зозулечка з гаю вилітає, соловейка братом називає: «Чи я тобі, брате, не казала, чи […]

Мозолисті руки — схожіна звірят чи на молюсків,кольору землі, чи гною,чи вогню, чи саламандриспеченої, — опадаютьвтомлені вони і зновупіднімаються в роботі. Без упину місять глину,чи товчуть гірке каміння,чи перебирають струниконопель, чи йдуть за плугом,їх ніхто не бачить, тількинива чародійна бачить. Уподібнені ті рукимолотам — не власним душам —і біжать вони, як стадоящірок, та стануть голі,наче […]

I. Не хліб і мед слов’янства — криця! кріс! Не лагода Еллади й миломовність — Міцним металом наллята безмовність, Короткий меч і смертоносний спис. Щоб не пісні — струмок музичних сліз, Не шал хвилевий — чину недокровність, Напруженість, суцільність, важкість, повність Та бронза й сталь — на тиск і переріз. Бо вороги не згинуть, як […]

Гарячим вітром прилетів Од батька лист, Що чорну кригу град звалив Там серед нив; Що скрізь поламані лежать Сухі поля І села викотили жаль На давній шлях. На тім шляху пили курять На цвинтарі — Вози то з мертвими риплять, Як журавлі… І батько просить «як-небудь На пудів два…». Я ж тільки й можу, що […]