Не спиться… Знов чорнії думи
Обсіли, мов галич, мене;
Знов постать бліда серед стуми
Сон з вій моїх млявих жене……
Не спиться… Знов чорнії думи
Обсіли, мов галич, мене;
Знов постать бліда серед стуми
Сон з вій моїх млявих жене……
Високоповажному артистові
Миколі Карповичу Садовському
присвячує автор
НЕ СУДИЛОСЬ
(ПАНСЬКЕ БОЛОТО)
Драма в 5 діях…
Не сумуй, моя зірко кохана,
Нишком сліз не втирай рукавом:
Чи я ж винен, що лихо нас зрана
Опрягло своїм …
(До поновлення могили)
За Каневом, на горах, аж на чолі,
Де унизу Дніпро щось гомонить, –
Могила єсть; її дощі …
(М. В. Ковалевського)
З неба скотилась зоря променистая
В темну глибінь океана…
В мирі порвалася чесна та чистая
Жизнь, за …
Сто років, сто літ потонули у млі,
Як голос твій знявся на рідній землі.
В ту добу все нишкло, могильні …
Додавайте твори до свого списку одним кліком і діліться ним за посиланням.
Красувала весна, розцвітали садки,
Як ми батька востаннє стрічали,
Як у нас, молодих, серце рвалось в шматки
Від великої туги-печалі.…
Голосить дзвін… В церквах сумна одпра
Кадильний дим осяяний вогнем,
І ницем люд… Кому співаєш – “слава!”,
Чиїм ти молишся …
Монологи про кохання
(Уривок)
II
Не захвати солодкого зомління,
Не пестощів пекучая жага
З’ясують нам ті чарівні боління,
Які любов …
Не згадуй, мій друже, мій милий,
Не жур мого серця ти вкрай:
Давно занесли уже хвилі
У море безоднє наш …
Коли ми уперве кохались
Уранці життя навесні,
До нас ясні зорі зближались
І чулись небесні пісні.
Здіймались в душі поривання,…
В моїй хатині тепло, сухо,
Палають весело дрова;
Надворі ж оха завірюха,
Мов звір голодний завива,
І наддає пергу гризоті…
О, поклади лілеї рук
На мої очі вже слабії,
Щоб духом злинув серед мук
І в млі пашистій бачив мрії…
Не плач, моя рибко кохана,
Шануй оченята-зірки!
Я знаю, образили сп’яна
Тебе оті пані бридкі:
З тебе насміхалися знову
На …
Побутово-історична драма в 5-ти одмінах
ЗМІСТ
Пролог — “Продав брат сестру!”
І дія — “Зірваний …
Чого свої очі, чого свої милі
Вмиваєш гіркими слізьми?
Хіба ж ти не знаєш, що люди, як хвилі,
Байдужі, холодні, …
Місто спить. Млою густо повиті,
Маячать кам’яниці жахні…
Знишкло все; тільки збещені, ситі
Ще чигають на втіхи смачні;
Наласуючи за …
Мов бачу тихую оселю
В якомусь світлі чарівнім:
Кахляну грубу, білу стелю,
Дубовий сволок, а на нім
Медяники і легуміни…
Михайло Петрович Старицький — український письменник, поет, драматург, перекладач і театральний діяч. Його творчість належить до української літератури другої половини XIX століття, а діяльність була тісно пов’язана з розвитком українського професійного театру.
Старицький народився 14 грудня 1840 року в селі Кліщинці на Полтавщині. Освіту здобував у Полтавській гімназії та Харківському університеті, а згодом переїхав до Києва. Тут він активно працював у культурному середовищі та разом із Миколою Лисенком займався розвитком українського театрального й музичного мистецтва.
Літературна спадщина письменника охоплює поезію, драматургію та прозу. У своїх творах Старицький звертався до української історії, народного життя, суспільних відносин і моральних проблем людини.
Найбільше в українській культурі Старицький відомий як драматург. Серед його творів особливе місце посідають:
Комедія «За двома зайцями» стала одним із найвідоміших творів української драматургії. П’єса Старицького є переробкою комедії Івана Нечуя-Левицького «На Кожум’яках» і згодом отримала широку популярність у театрі та кінематографі.
Важливе місце в біографії Старицького посідає театральна діяльність. Він був організатором театральних колективів, антрепренером і режисером та зробив значний внесок у становлення українського професійного театру.
Старицький співпрацював із провідними українськими діячами культури свого часу. Його театральна діяльність була пов’язана, зокрема, з Миколою Лисенком та Марком Кропивницьким.
Українське історичне минуле стало одним із важливих джерел творчості Старицького. У драматичних і прозових творах письменник звертався до подій козацької доби та історії України.
До історичної прози Старицького належать твори, пов’язані з добою Хмельниччини та подіями Руїни. Серед них — «Облога Буші», «Руїна» та інші твори.
Михайло Старицький помер 27 квітня 1904 року в Києві. Його творчість і театральна діяльність посідають важливе місце в історії української культури. Твори письменника продовжують видаватися, вивчатися та ставитися на сцені.
На сайті можна читати вірші, поезію та інші твори Михайла Старицького, а також ознайомитися з його літературною спадщиною.