Клекотить ще, але — догоряє, тліє…
Маланюк Євген Филимонович
I.
Клекотить ще, але — догоряє, тліє,
Фістулею — останній акорд скорострілу…
Щось тяжке і одвічне на обрію мріє,
Розпростовує чорні крила.
Виростає нестримно, біжить, як калюжа.
Що ж воно? Чи скажених отар череда?
Чи повітря морове?
Ні — нищить, брудить і спаплюжує
Землю мою чергова орда.
Степ підвівся, і втілився в древній хаос,
І посунув на нас
В гостроверхих татарських шапках, —
Ось все ближче, все ближче —
Вже вершники в балці — ось! —
Вже летять перетяти нам шлях.
«Дону синього не пощастило зачерти.
Руська земле! За шолом’янем єси.
І на захід, на захід ридають вагони з хаосу і смерті,
З апокаліпси піль Твоїх, з пекла Твоєї краси.
Add to Favorites
Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:
Коментарів ще немає... Будьте першим!