Городами, селами
хтось утикав землю,
ніби паску шишками
на Великдень.
Земля бавиться між зорями,
грає гомоном, як барвами
веселка
або водами великими
грішми бризкає капшук
за морями у Нью-Йорці,
смальцем серце обливає
купцеві в Європі.
Париж лукаво слуха ради панства…
Твоїй памʼяті,
брате Самійле
На персах землі — ропа;
У важке небо зоряне з сонцем —
впира чолом.
Од пʼят гори до зір небесних —
криваві тумани.
На горі в туманах — хрест.
Простяг рамена
од краю світа до краю,…
Крик Ксенофонтових фаланг
На подих простору і солі —
І ось реве бурунний лан
Рабом вітрила і бусолі.
І розгортається безкрай,
І ширше — сафірове коло.
Грай, вітре, перемогу! Грай,
Як пристрасть простір поборола,
Як обрії перемогла,
І сказ стихій …
I.
Роковане повторення історій —
Цей смертний сон, цей ренесанс лихий.
Знов суходіл задушує в покорі
І згубний вітер зрізує верхи.
А десь дзвенять блакиттю береги,
Зростаючи в живучому просторі
Припливом хвиль, барвистістю факторій,
І груди моря грають від снаги.…
Катрі Гриневичевій
Тут спізнені черешні. Дика рожа
Ще квітне, хоч на долах — вже жнива.
О земле рідна, знову ти нова,
І я отут як гість із Запорожжя.
Смереки, ялівець, густа трава.
Та Прут шумить — його не затривожать
Ні …
На далекій межі серед Диких Піль,
Там, де Чорний Шлях перетнула Синюха,
Вартував мій суворий прапрадід степи
Та дубні ординської луни слухав.
Від сусідніх зимовників димом тягло.
У Торговиці зляканий дзвін бамкав.
Може, братові рвали останній суглоб,
А сестрі сутеніла …
Скільки бачили ганьби і чули образ ви,
Як казились навколо вас зрада і гріх,
Та камінням звучать кремезні ваші назви —
Чи Крем’янець, чи Дубно, чи древній Остріг.
Та камінням звучать і тривають, як камінь,
Мури ваших руїн серед лісу …
I.
Досі сниться метелиця маю,
Завірюха херсонських вишень.
Золоті її очі впивають
Степовий необмежений день,
Що зростає у небо, у вічність…
Плине вітер крізь села, сади,
Золоті її очі й ритмічні
Сині хвилі річної води.
II.
Як забути? Яка ж …
I.
Твоя, що майже смертна, тиша
Не впокорила й не лягла
Глухою тінню. Ні, скоріше —
Війнула помахом крила,
І — увесь — увага, увесь — напруга —
Я прислухався і тремтів
На голос матері і друга,
На дівчини далекий …
Не квітне заповідний сад.
Не бачу ні сестри, ні брата.
Ти все вертаєшся назад,
Як рік, як перстень Полікрата,
Що не втопити, не згубить,
Не замінить і не забути.
Так подих вічної судьби
Вогнем перетинає будень.
Ти не камінний сфінкс …
Все, що має статися, вже сталось.
День тверезий. Праця з-під ярма.
Чи ж почую, як щоденний галас
Перетне архангельська сурма?
Обагриться небосхил криваво,
Розчахнеться димна височінь
І велике мовчання, як слава,
Людське серце візьме на мечі.
Літаки закрутяться, мов листя,…
Від бурі, від фйордів,
від хмурних смерекових борів,
Від скель непохитних,
що стали над ярістю хвиль,
Несуть вони силу, закуту в окрилений порив,
І пнуться вітрила, й лопочуть важкі корогви,
Звідтіль,
де бігун магнетично стискає півкулю,
Їх міць досягла розперезаного …
Як іонійськая колона,
Рожевіє дівочий сніг,
Ховаючи опуклість лона
В лілеях рук, в лілеях ніг.
Єдина! Не ображу зором
Двійник Мадонни на землі.
Ось пурпуром Цітери — сором
І на щоках, і на чолі,
І б’ється кров в блакитних венах,…
І дійсно, лист Ваш — подих моря,
Солоність вітру й воля хвиль.
В живім просторі неозорім
Зростає дух і слабне біль.
Так, уявляю: білі дюни,
Блакитний віддих глибини,
А вітер вічний, вітер юний
Співа про звабу далини.
Там очі вічно …
В час невідомий, в час нежданий
Ти знов розімкнеш свій язик…
М. Філянський
I.
По зморі монгольського іга,
По трупній отруті Москви —
Цей город архистратига
Знов квітнув, як ярий цвіт.
Зі сходу надходили бурі,
Гуділи рвучкі вихорі —
Він …
Поможи мені, римський орле,
Моїх каторжних предків тавро!
Над життям моїм — кара на горло,
На руках моїх — зрадницька кров,
І в багрянім тумані — зокілля…
Обірвався проваллям шлях,
Тільки вітру остання хвиля
Погасає на диких полях.
Так невже …
«свивая, славію, оба поли сего времени…»
«Слово о полку…»
Сонце затьмарює хмара ненависти…
Вівці й голуби — і ті вже клацають зубами.
Лист з України, XII 1931 р.
Ти стелиш степовий килим
Знов гарбам, копитам та юртам.
І очі застеляє …
Встала Обида в силах Дажьбожа
внука, вступила дівою на землю
Троянію, восплескала лебединими
крили на синім морі у Дону,
плещучи, упуди жирня времена.
«Слово о полку…»
I.
Прокляттям, прокляттям ця назва,
Це світле і тихе «поляни»
Мешканцям залитої кров’ю
І …
Kein Lotos und kein Lorbeerblatt
Sir Galahad
О бідний, жалісно-убогий
Гіперборейський примітив:
Тупі, кирпаті, злобні боги,
Одноманітний, голий спів;
Болотяна імлиста площа,
Берізки хорі і брудні, —
Даремно сірий дощ полоще
Замурзані навіки дні…
«Ні лотосу, ні лавра» — …
Пам’яті Петлюри
I.
Відійшли у негоду, у розталь.
За плечима хрипів Батий.
Прокажена земна короста
Відбивала татарські сліди.
Сизий простір, за милею — миля,
Мовчазний і ворожий — минав,
І мороз на тілі Поділля
Підкопитні крілив письмена.
II.
В ті …
Українські візантійські очі —
Як я знаю цей, нещирий зір!
В сонних рухах роблено-дівочих
Ще прадавнє, вроджене: ясир.
Тільки там пекли буяння, врода,
Запашний, як квіти степу, чар —
Тут — тавро калічного народа,
Втіха ката й мати яничар.
Тільки …
Розквітлий сад і місячна імла.
У вогких вітах — голос солов’їний.
І ніч майова п’яно попливла,
І гріх стає, мов дівчина, невинний.
Ні. Тричі ні, о Фавсте молодий,
І ти, о Маргарито, світла й чиста.
Між трав і квітів — …
Вже закінчили жати жито.
Голодні обрії. Глибінь.
А тут — тонкий порожній зшиток
І вічний заповіт: люби!
І трудний хліб черствий щоденний,
І темні многотрудні дні,
І в снах — Еллада і Атени
Та хмурі степові вогні.
А поруч, як …
Відвіку покарано степом
І простір всю силу п’є.
Під смаглявим монгольським лепом
Та проказою — тіло твоє.
І не вирватися, не стерти,
Вгрузлим тулубом не повстать,
І даремно благають смерти
Перепалені болем уста.
Ні, не вмреш ти. Марком Проклятим
Будеш …
