Ніженьки дитячі

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Зажурилась Україна, бо нічим прожити, витоптала орда кіньми маленькії діти. Котрі молодії — у полон забрато; як заняли, то й погнали до пана, до хана. Годі тобі, пане-брате, гринджоли малювати, бери шаблю гостру, довгу та йди воювати! Ой ти станеш на воротях, а я в закаулку. Дамо тому стиха лиха та вражому турку! Ой ти […]

Хоч би на мить свята відрада — Всією вічністю дихнуть — І радістю просякне зрада, І сонцем розтопиться муть. Хоч би вже буря, вир, абощо, — Цієї тиші не знести! А потім знов хай трудна проща, Хай знов Голготи і хрести.

Вечірній час — він заливаєсвоєю кров’ю гори.Страждає хтось під цю годину,якась втрачає, й гореу цьому присмерку чиєсьєдине щастя боре. Якесь є серце, що вершинускривавлює в цю пору.Долина вже у тіняхі повниться спокоєм,та знизу дивиться, як паленієгора червона. О цій годині завжди я заводжунезмінну пісню, пройняту журбою.Чи то не я вершинурум’яню барвою плинкою? Підношу я до […]

Я люблю наших нив золотину І сповиті у зелень луги, Шум похмурих борів навкруги, Дзвін джерел у серпневу годину… Я люблю в наших селах стоги, Вкриту мохом убогу хатину, Свій народ – цю прив’ялу квітину, Цілий край, що мені дорогий. Я люблю ясні очі і груди, — Від дівочої гину краси, І болить мене серце […]

Поза яром, да поза яром, поза лугом — орав милий чужим плугом. Чужі воли, чужа нива — поганяє чужа мила. Поганяє, поганяє — ой на сторони, ой, та сумно поглядає.