Геть ненависну сорочку!
Шовк – тут грубе полотнище.
До грудей хай ближче груди
І до серця – серця ближче!
Геть нахабне світло лампи,
І навіщо ніччю світла;
Тілом тіло ми почуєм,
Як в серцях любов розквітла.
Геть невмисну соромливість
І краси штучне вкривання, —
Скільки днів у нас для праці,
Скільки ночей для кохання!
Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».
Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]
Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]
Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.
Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]
Кашельнула ти, я чую, І твій віддих наслухаю, Бо на те ж то я й ночую, Щоб чужого вкрасти раю. Щоби кожний мент дрижати Із любові, із страждання, Щоби знати, відчувати, Що в його ти посіданні Що ж, перечить я не стану, Вмієш добре катувати, Та як я тебе достану, Ах! – зумію наверстати.
Сіріє ранок, і від дальніх темних гір справляється на лагер вітер, потягши у яри та в кручі купи зір, немов кінцями велетенських мітел. І ще не видне сонце з бору та з дібров день чистий простягає небу… І бачу я в ожившім серці знов і знов свою найвищую потребу, Таку ненаситиму, ніби вовк старий, що […]
Між горами, а в долині —ніде води та й напитися,все чужі люди, роду нема —ні до кого прихилитися. Прихилюся до яблуньки —а яблунька — то не матінка:шумить, гуде, гілля ломить —а до мене не говорить. Прихилюся до дубочка —а дубочок — то не батенько:шумить, гуде, гілля ломить —а до мене й не говорить. Прихилюся до […]
Пливе човен, води повен, та все хлюп-хлюп-хлюп. Іде козак до дівчини, та все тюп-тюп-тюп. Пливе човен, води повен, та й накритий листом… Не хвалися, дівчинонько, червоним намистом! Бо прийдеться — доведеться намисто збувати, молодому козакові тютюн купувати! Пливе човен, води повен, та й накрився лубом… Ой не хвастай, козаченьку, кучерявим чубом! Бо прийдеться — доведеться […]
Та й за тучами громовими сонечко не сходить —за вражими ворогами мій милий не ходить. Та ой ви, тучі громовії, розійдіться різно —та прийди, прийди, мій миленький, хоч не рано-пізно. Та орав мій милий у ярині, та й став у толоці —виплакала карі очі за чотири ночі. Та й уже мені ті чотири та й […]
Коментарів ще немає... Будьте першим!