Finale

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Важко підперши тверде підборіддя рукою,згадує думний Мислитель могилу і плоть,голий встає перед власною долею злою,любить красу, та не може він смерть побороть. Він же тремтів од любові палкої весною,нині ж, під осінь, від правди сумної терпить.«Всі ми помрем», — відбивається думка журбоюв бронзі чола, коли ніч темнокрила тремтить. Рвуться з потуги скорботної м’язи у нього,жах […]

Ой піду я в ліс по дрова, назбираю лому — завів мене чужий розум на чужу сторону. А на чужій сторононьці ні батька, ні неньки, тільки в саду вишневому співа соловейко. Співай, співай, соловейко, восьма голосами, а піду в сад вишневий, заллюся сльозами. Ой зірву я з рожі квітку та й пущу на воду: «Пливи, […]

На її добру славу впала тінь. З розмови Як повідь води весною, спливаючи з лугів, лишає на кожній травинці крапелинку від своєї стихії, так само і ніч, відійшовши вранці від нас, залишає біля кожної речі, рослини, тварини і людини, й шматочок від себе, що зветься тінню. І коли ти це побачив і збагнув, то ти […]

Ще твої я поцілунки На устах гарячих чую, А твої обійми душу Ще хвилюють молодую. Серце в грудях ще стукоче, Мов сполохана пташина, А в крові жаги й любові Ще бушує хуртовина Ах, вогонь ти, моя люба, Вся із полум’я і страсти, Як солодко, щасно, хмільно У твої обійми впасти! На момент одним горінням Душі […]

Ой по горах, по долинах пташечки літають — не зазнала я розкоші, вже літа минають. Чи я спила, чи я з’їла, чи гарно сходила? Тільки мої всі розкоші, що гірко робила! Ой вирву я з рожі квітку та пущу на воду: «Пливи, пливи, з рожі квітко, аж до мого роду!» Плила, плила з рожі квітка, […]