Пальми Куби

Острів Карібський та Сібоней,
пагін тендітний, підніжжя піщане, —
мов черепаха, лежить серед моря;
повний гаїв, де красуються пальми,
світлий в шерегах тростини,
темний од сейб величавих.

А королівські пальми дівують,
поміж землею зрісши та небом;
якось циклон їх потяг за собою,
та не скорились горді дерева.
Бігли зі сходу вони на захід,
але вертались завжди сумирно.

Говорить небо до Сібонею
через далекі їхні вершини,
й відповідає Сібоней,
хитнувши пальм своїх лавину.

Їх не знаходжу — мені самотньо,
їм не радію — йде сум до мене.
Довго триває літ журавлиний,
відпочиваю в синій сієсті
і прокидаюсь, якщо розбудять
шелестом тихим стріли численні.

Пальмові гаї Сібонею
мене шукають, підхоплюють, носять.
Пальми мій подих гойдають,
від них я неквапно відходжу.
Рух і політ цих пальм —
землі неспішне радіння.

Під сонцем ідуть пекучим,
пішла я також за ними.
Несуть мене пальм ескадрони,
наче моря припливи й відпливи;
несуть, сп’янілу од вітру,
легенько, ніби сп’янілі…