— сторінка 22

Кривавії зорі світ повідають…
«Слово о полку…»

1.
Лежиш, скривавлена і скута,
Мов лебідь в лютім полоні.
Яка ж страшна Твоя покута!
Які глухі, жорстокі дні!

Міцна, як смерть, Твоя в’язниця,
В ній морок смороду і мла.
Невже ж Тобі …

Знову Біблія літа розкрила
Сторінки заколосених піль.
Легкий вітер напружує крила
Гнати леготом золото хвиль.

Все забув: мої смутки і скрути,
Мої грішні, бездушні слова, —
Тут, на царині, Книгою Рути
Розгортаються справжні жнива.

Про святий пророкуючи голос,
Про Месію …

Не забути тих днів ніколи:
Залишали останній шмат.
Гуркотіли й лякались кола
Під утомлений грім гармат.
Налітали зловісні птахи,
Доганяли сумний похід,
А потяг ридав: на Захід…
на Захід… на захід…
І услід — реготався Схід.

Роззявляв закривавлену пащу.
П’яний …

1.
Не треба ні паризьких бруків,
Ні Праги вулиць прастарих:
Все сняться матернії руки,
Стара солома рідних стріх.

Все сниться гук весни і вітер,
Веселий вітер світлих літ.
А тут — молюсь, убогий митар,
Шукаю Твій вогненний слід…

Ні. Не …

Не жар ліричних малярій,
Не платонічні очі Музи —
Скінчився вік наш, кустарі,
Під рокоти космічних музик!

І над безоднями глибин
Стихії шалом біснуватим
Єдино Конструктивний Чин
Поможе нам опанувати.

Не Пітії сліпий екстаз,
Не вундеркіндство і арена,
Ні — …

Je suis un filsde cette race…
E. Verhaeren

Внук кремезного чумака,
Січовика блідий праправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.

І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні — богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана —…

* * *

Несамовитим криком крови
Роздерлися Твої уста:
Сурмищ у рупор пурпуровий,
Вагітна бурями повстань!

Крізь чорних днів крижану хугу,
Крізь свист степів, крізь порох трун —
Виконуєш космічну фугу
На струнах зореметних рун.

З несамовитого Синаю
Ти — …

Крізь заходу іконостас,
З нерукотворним ликом Бога,
Стомились спалені уста
Кричать анафему епохам.

Кривавляться сувої хмар —
Повстань червлені орифлами —
Й під тиші похоронний марш
У тьму згоряють над полями.

В космічнім рокотанні зір,
О Сонце, отче злої тварі,…

На межі двох епох, староруського золота повен,
Зазгучав сонценосно твій сонячно-ярий оркестр, —
І під сурму архангела рушив воскреслий човен,
І над гробом народу хитнувсь кам’яний його хрест.

І на древнім, на скитськім, на кров’ю залитім просторі
Говорили могили, співали …

Знов захід буряний. Недобрий.
Знов пророкує кров’ю літер,
Що ми загинем, яко обри,
Що буде степ, руїна й вітер,

Що почорніє світ сей білий,
Що все живе пожруть пожежі,
Що тільки віщий свист Сибілли
Лунатиме в сліпім безмежжі.

Сузір’ям скаже …

1.
Завжди напружено, бо завжди — проти течій,
Завжди заслуханий: музика, самота.
Так, без шляху, без батька, без предтечі.
Так — навпростець — де спалює мета.

Все чути. Всім палать. Єдиним болем бути,
Тим криком, що горить в кривавім стиску …

* * *

Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко
Вагаються трагічні терези.
Не кинувши у глиб надійний якор,
Пливу й пливу повз береги краси.

Там дивний ліс зітхає ароматом
І ввесь дзвенить од гимнів п’яних птиць,
Співа трава, ніким …

Ой ти, моє сонце,
Як же світиш ясно!
Де ж тоді було ти,
Як жилось нещасно?
Як моє дитинство
Радості не знало,
Як услід за мною
Горе мандрувало.
Як ховав я батька,
Що помер з роботи.
Як його могилу
Розмивали …

Сидить російський чинодрал,
«Царя, отечества слуга»,
Оков поламаних жандарм,
В норі і вже без батога.
Він снить про трони, царський двір,
Де сяяла чинів юрба,
З білоруської поезії
Про каторгу і про Сибір…
О Русь! Прийми поклін раба!
Єдина й …

Сумні ми стоїмо перед своєю
Майбутністю, ворожим: так чи ні…
Чи ми воскреснем, впавши ниць душею,
Чи вийдемо з пітьми на ясні дні?..
Сьогодні ми живем, сьогодні й блудим,
Підступна маска засліпила нас.
Не знаєм, що сказать собі і людям,…

Час покликати громаду
На пораду, на нараду,
На великий здвиг!
Хай народ зійдеться й скаже,
Як здолати лихо враже
Задля днів нових!
Як нам жити, поживати,
В рідній хаті й біля хати
Як заводить лад:
Чи зостатися в неволі,
Чи …

Ми споконвіку так господарюєм, брате:
То сіємо, то жнем, то орем переліг;
Весною журавлів стрічаємо з доріг
Далеких, восени їх будем виряджати…
І споконвіку нас пани й царі в солдати
Беруть і на війну женуть проти своїх.
За нашу кров …

Навкруг мого садка – пні медоносних бджіл,
Що гомонять-бринять і грають, як музики,
їх знаджує здаля цвіт конюшини й вики,
Медок несуть вони з близьких і дальніх сіл.
Я чищу вулики, обкурюю навкіл,
Лишаю восени медів запас великий,
Дивлюсь, аби …

З землею й небом нерозривна нить
Мене поєднує – нетлінна павутина, —
Земля мене голубить, наче сина,
Сповитий дух мій в сонце та блакить.
Ще ж у колисці я з пісень навчився снить,
Що ці тісні краї – близькі, немов …

На плечі взявши хрест, серед могил я стану,
Як од заснулих там пророків посланець,
І гляну аж туди, де світу є кінець, —
Найдальші овиди я думкою дістану.
Я всюди клич пущу – з кургану до кургану —
По всій …

Для духу вольного нема межі, ні краю,
Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав;
У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв
Не знищується він, не відає одчаю.
Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю,
Все те …

На суд вам, книжники, себе я віддаю,
Судіте, як велить і пише ваш закон;
Життя моє – то гніт і рани від припон,
Але душа моя не збруднена в гною.
Я вашу обминав ненависну сім’ю,
Фальшивим ідолам не видався в …

Іде за мною вслід блідий, кістлявий труп,
Повсюдно, наче тінь – куди я не ступлю.
Чи встану, чи вночі в постелі мертво сплю,
Зі мною завжди він – живий, рухливий слуп.
Він зачинив мене в тісний, залізний зруб,
Перетворив мій …

Моє терпіння, мій кривавий біль —
Що проти мук, в яких живуть мільйони,
Де родить стогін стогони й прокльони,
Де очі всім гризе сльоза, як сіль!
Мій дух летить аж до небесних піль,
Та, мов чолом об мур, там б’є …