Поезії — Сторінка 23

о скільки конику-братику крутих чудасій на світі
дивився б допоки круки не вип’ють очей а мало
по сей бік багама-мама …

Я заліз у тугу, як в тогу чи в робу.

Моя ніч — ніби голка в горлі вічна.
Я собі …

…такої зелені не бачено сто років,
а може, й більше! Все вповите нею.
Ліси кущів безмовні та глибокі:
вигадуй річку, …

У нього палка потреба,
у нього жадання слізне:
окраєць нічного неба
піймати у фокус лінзи…
Бо він живе на горищі,…

1.
будувати себе одиноким кретином
на підмурках всеядности

гріх самоти

не возводить а спалює те що нести
не зміє народжена …

Як заливає барва непорочна
Мости, алеї, крани будівельні.
Свідомість меншає, — ледь-ледь — пташиним волом, —
Лише — поріг, — …

По небу — скільки зору, — ходить швайка, —
Із дір — серпанок — фіялковий цукор,
Серед якого — одна …

Збігають дні, й нічого вже не треба.
Струхлявіли бажання, мов колоди.
Сокирами — все ближче — з бганок літа —…

Вітри Азії
Колони з базальту. Фасади палаців
На перехресті. Й вітри,
Які супроводжують кочовиків,
Що випалюють культури
Правом сильного.
Циклопічні …

Як зжерла все — за мить — моя провина
І — на півнеба — пащеку неситу.
І болю присмерк, й …

Без шкіри — на вітрі
Пустеля — колоратура
З ацитиленовим кар’єром смерти.
Щораз розпеченіші кола
Нескінченної повивальні.
На щаблях прискореного …

Вже поїзд наближався до вокзалу,
а я з вікна дивився в яр,
і дикі три гори над ним згасало
у …

З «Ворона»:
На ранок він мене покине,
коли мої надії відлетять.
Едгар По

Ще сонце у горах за гострі граніти…

Я дівчину любив, люблю і нині,
й вона мені сказала в пізній час:
«І сонце й місяць розійшлись в долині……

То був ні день, ні ніч.
Байрон

То був ні день, ні ніч,
бо сонце й місяць
на небесах стояли …

Кинув чумак село рідне,
щоб шукати долі інде.
В сірій свиті, йде не хутко,
ще й з верби пригубив дудку.…

Над садками чорна хмара плине,
ще й дощ настає,
а за мною бідна мати гине —
руки з муки в’є.…

Сіріє ранок, і від дальніх темних гір
справляється на лагер вітер,
потягши у яри та в кручі купи зір,
немов …