Як заливає барва непорочна Мости, алеї, крани будівельні. Свідомість меншає, — ледь-ледь — пташиним волом, — Лише — поріг, — і тіло стане зрячим, Й за океанами — обтяжливе, незручне. — Крізь речі — сила, яка так навально. — Ґрунти буття не знають уповільнень. — Й на гребенях вогню мигливий речник Тих вимірів, що в […]
По небу — скільки зору, — ходить швайка, — Із дір — серпанок — фіялковий цукор, Серед якого — одна жовта цівка Майбутніх катаклізмів, гніву й воєн. Підсліпуватий легіт ледве віє — Й намул копитний, який бруком цока, Спорудами витягується, заки — В мішок без вікон — дідуся Морфея. На перехрестях пуп буття шаткують, Що […]
Збігають дні, й нічого вже не треба. Струхлявіли бажання, мов колоди. Сокирами — все ближче — з бганок літа — Мисливці люті — й на всі кутні — дрібно. Ще око вирізняє куби, ромби, Що укладаються драбинками мелодій. Душа — потойбік неладу і ладу. Та плівка — тоншає — й водночас, ніби грубне. Єдине слово […]
Вітри Азії Колони з базальту. Фасади палаців На перехресті. Й вітри, Які супроводжують кочовиків, Що випалюють культури Правом сильного. Циклопічні мури, вкриті зображенням Богині плодючості Як віє вітер В колонах, серцях, пам’яті! Ніколи нічому не вчаться Ні народи, ні одиниці. Єдиний Ти, Невимовний, Що пануєш Від віддиху до віддиху. Золотий кухоль з левами і гієнами […]
Як зжерла все — за мить — моя провина І — на півнеба — пащеку неситу. І болю присмерк, й Евменід присутність, Що — з мороку, як спалахи червоні, І від землі — ледь вловне коливання. Як звузивсь шлях — і спереду і ззаду, І голосіння поглина безодня. Камінням обернулись теревені, Що вже по той […]
Без шкіри — на вітрі Пустеля — колоратура З ацитиленовим кар’єром смерти. Щораз розпеченіші кола Нескінченної повивальні. На щаблях прискореного розпаду Самі бані, куби Й паралелепіпеди. Всесвіт — відірваний ґудзик, Що знову — в сміттярку хаосу. Ні прихистку, ні слова, Ні калюжі питної води. Світанок. Вечір. Світанок. Твій подих фіалково-свинцевий. Твій подих ніжний і молочно-перлистий. […]
Опис автора поки що відсутній.
