Вкраїно дорога
Забашта Любов Василівна
Вкраїно дорога, я із твоїх долонь
Зійшла у білий світ, де попіл і вогонь,
Де землю підмела та перша, світова,
І де війна взяла собі усі права,
Взяла наш білий хліб і юність матерів,
І виростали ми на чорнім сухарі.
Солодкою була твоїх озер вода,
То й не загнала в гріб ота лиха біда.
Шовковими були і трави по весні,
І солов’ї твої співали вже мені,
Як житечка в полях, зросло тоді і нас,
Вкраїно дорога, у зоряний твій час.
Топтали землю цю османи, кримчаки,
Тут хан Батий дививсь у небо з-під руки,
Палив тебе дотла і вроду плюндрував,
Під Вінницею вже сам wolf Адольф стояв,
Та в жилах у батьків текла не рабська кров,
Слов’янський мужній рід ту нечисть поборов.
Росли богатирі крізь сльози матерів,
Підводилися, йшли і падали в крові,
Та захистили світ і мертві, і живі!
Вкраїнонько, отож ми в світі не одні,
І рідним кожен рід у світі став мені,
Який життя — не смерть — своїй землі несе
І атомним вогнем над нею не трясе!
Вкраїно дорога, я із твоїх долонь
Зійшла у білий світ, де попіл і вогонь,
Розстріляну любов у серці понесла,
Та друзів віднайшла, яким нема числа,
Та слово понесла, гартоване в огні,
Народи всі земні — немов рідня мені.
Коментарів ще немає... Будьте першим!