«Добрий вечір тобі, зелена діброво!
Переночуй хоч ніченьку мене молодого!» —
«Не переночую, бо славоньку чую
а про твою, козаченьку, голову буйную».
«Добрий вечір тобі, ти, темний байраче!
Переночуй хоч ніченьку та волю козачу!» —
«Не переночую, бо жаль мені …
Ой пущу я кониченька в саду,
а сам піду к отцю на пораду.
Отець мій по садочку ходить,
за поводи кониченька водить.
«Ой на, сину, коника, не гайся,
щоб ти од того війська не зостався!»
Військо йде, короговки мають,
попереду …
Засвистали козаченьки
в похід з полуночі, —
заплакала Марусенька
свої ясні очі.
Не плач, не плач, Марусенько,
не плач, не журися,
та за свого миленького
Богу помолися!
Стоїть місяць над горою,
а сонця немає…
мати сина в доріженьку
слізно провожає:…
Прощай, слава, город рідненький,
прощай, Україно!
Прощай, мій сад зелененький,
прощавай, дівчино!
А в тім саду, саду зеленому,
де сонечко сяє,
на калині, біля хати,
соловей співає.
Співай, співай, співай, соловейку,
сидя на калині.
Не журися, дівчинонько,
у тяжкій годині.…
Ой у лузі та ще й при дорозі
червона калина…
породила молода дівчина
хорошого сина.
Вона його та ще й породила
в зеленій діброві,
та не дала тому козакові
ні щастя, ні долі.
Та й не дала тому козакові
ні …
Гомін, гомін, гомін,
гомін по діброві,
туман поле покриває;
мати сина виганяє:
«Іди, сину, іди, сину,
пріч од мене —
нехай тебе орда візьме,
нехай тебе орда візьме!»
«Мене, мати, мене, мати,
орда знає —
в чистім полі об’їжджає,
в …
Зажурилась Україна,
бо нічим прожити,
витоптала орда кіньми
маленькії діти.
Котрі молодії —
у полон забрато;
як заняли, то й погнали
до пана, до хана.
Годі тобі, пане-брате,
гринджоли малювати,
бери шаблю гостру, довгу
та йди воювати!
Ой ти станеш …
Розлилися круті бережечки,
гей, гей, по роздоллі;
пожурились славні козаченьки,
гей, гей, у неволі.
Гей ви, хлопці, ви, добрі молодці,
гей, гей, не журіться, —
посідлайте коні воронії,
гей, гей, садовіться!
Та поїдем у чистеє поле,
гей, гей, у Варшаву,…
Зеленая та дібровонька,
чого в тебе так пеньків много?
Чого в тебе так пеньків много,
зеленого ані одного?
Та всі такі, що рубатися,
а нікому розвиватися.
Молодая та Марусино,
чого в тебе так батьків много,
чого в тебе так батьків …
Ой куди ж ви, сірі гуси, полинете?
Куди моє дівування заберетеє?
Полинемо, сірі гуси, в чисте поле,
не вернеться дівування вже ніколи.
Полинемо, сірі гуси, в чисте поле,
занесемо дівування в синє море.
Полинемо, сірі гуси, аж до ріки,
Занесемо …
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,…
Ой ходила та Маруся
по крутій горі,
побачила селезня
на тихій воді.
«Пливи, пливи, селезню,
тихо по воді,
прибудь, прибудь, мій батеньку,
тепера к мені» —
«Ой рад би я, дитя моє,
побути к тобі,
насипали сирої землі
на груди …
Де ти, калино, зросла такая,
такая високая,
такая високая,
листоньком широкая?
Ой росла ж бо я, росла
в лузі при криниці,
в лузі при криниці,
при холодній водиці.
Там Маруся воду брала,
калину підливала,
калину підливала,
своєї неньки питала:
— …
Зорі плинули на хмарах,
курів сніг з небес;
ішли люди всі у парі,
а я ждав тебе.
Замок стіни свої чорні
над містом тримав,
ріки зір в нічній безодні,
мов гребля, спиняв.
Нили люди в його залу,
несли юний сміх,…
З ліса череватого
вітри та буйволи
котили сонце
по луках зелених, через Ніл глибокий
до тих берегів,
де небесним плесом
розцвівсь океан.
Крихти зоставались тропічного сонця
у кущах холодних
ситої трави.
Журавлі збирали їх
та із криком повним
розставляли крила …
Як купала мене мати
у любистку,
трусив зорі Див із лану
у колиску.
Схиляв голову весняну
голий місяць
до маленьких моїх ніжок
в купіль свіжу.
Вода з місяця збігала
на малого,
ніби сріблом полоскала
тепле лоно.
Як скупала мати сина,…
Гей степе мій
підпер ти ріками моря,
щоб не схитнулися вони
за ниви хлібороба…
и запалив дзвінкі вогні
великих сизих рос,
що з ранків падають на обрій —
на вічний твій покос…
І обрій угинається під сонцем і пала,
неначе …
Лікарня.
Гармидер і крик божевільної баби.
Немає глибокого неба,
ні поля з ярами,
чогось забарилась любов
у вінку із барвінку…
Один я на світі,
мов Юда в гаю на вірьовці!..
І бурі затихли,
вітри не летять;
пожовклий листок із верби …
Море Середземне шумить,
хвилями дзвонить
в боки пірамід африканських,
хлюпають ріки криваві в долинах віків
у круті костяні береги із людей…
І чую крізь гомін стихій
над тілами рабів
свист батогів…
берегами женуть кислооких,
немитих і голих;
падають, гинуть, як …
Із безодень світу
вилітає рев,
кида хвилями між зорі
сивий океан.
Гасить сонце,
миє місяць;
старі кості
матері-землі
лиже.
Трусить гривою у горах,
гори бахкають, як грім;
піском вітер їх розносить
у чотири руки
в світ.
А над водами-морями
крильми …
Ой з трьох кінців світа
вдарили вітри —
браму землі розчинили.
Із темного творчого лона
закуріли тумани,
сипнули квіти на поля України.
По споришу зелених меж
ходило сонце,
стрічало гостей,
в коси
стрічки вплітало,
запасками картатими
ще й стан прибирало.…
Туга стінами стояла на могилах,
як тумани перед світом;
мати сивата там до сина говорила…
бо пололи разом жито:
«Чом, сину, зажурився,
ніби вечір похилився,
аж од хмари, аж од лану
на могили та церкви,
на яри…
в ріку криваву,…
Десь гори зелені
там море патлате.
Там жінка вродлива
сина вродила.
Соками повний із хмелю землі,
він виріс на горах високих,
мов дуб,
що Дунай заховав між гілля.
Бурі із моря над сином літали,
наче у вирій важкі журавлі;
із …
Од північних льодів,
од глибоких, мохнатих,
далеких снігів
ще й не битими шляхами,
а кривавими манівцями
по шляху нічної птиці
щось велике, необоре,
мов сторуке люте горе,
прошуміло по Вкраїні
на незримій колісниці.
Як шуміло, як летіло —
сонце селами …
