Доля вдови
Янка Купала
Як гляну, погляну – неправдою лютою
Цей світ закувався під владою тьми.
Наповниться серце гіркою отрутою,
Та вирветься пісня, облита слізьми.
Щасливу людину побачити хочу я —
Шукати даремно щасливця-раба!
Немає щасливої долі жіночої,
Але найстрашніша – вдовина судьба.
Ніхто за сирітку вдову не заступиться,
Ніхто не боронить сердешну, ніхто.
А кривдник на кривду для неї не скупиться —
І совісті людській, і правді назло.
Сосна серед поля росте самотиною —
Опалює віти гроза вогнева.
Живе без опіки журбою єдиною —
Під злигоднів бурями бідна вдова.
Колись чоловіка нещасного, хворого
Вона доглядала – не знала добра.
А нині не має спочинку від ворога,
Від зла, що ливнуло, неначе з відра.
Як той колосочок незжатий, змагатися
Повинна з вітрами, що горе несуть…
Ніхто до благання її дослухатися
Не буде – всі скарги її пропадуть.
Своїми мозолями, вічно кривавими,
Повинна на хліб заробити в людей,
Повинна вдова воювати з неправими,
За будуче дбати, ростити дітей.
1906
Коментарів ще немає... Будьте першим!