Земле…
Янка Купала
О земле, я люблю, кохаю до нестями
Тебе, немов свою коханку, залюбки
Сплітати прагну я тобі із зір вінки,
Тебе оточувать безсмертними хвалами.
На просторі твоїм чудові писанки
Я бачу – в зелені ти блискаєш світлами,
Братерства й любощів палахкотять зірки;
Чого ж я прагну ще? Звідкіль душі надлами?
Душа ридає. Мрій нема вже. Тільки – біль.
Ні сонця, ні весни, лиш темінь зловорожа,
І на твоїх ланах – каміння та кукіль.
Я не люблю тебе! Що це? Чи воля Божа?
– О Христе, звідкіля ця зміна: не люблю.
Що сталося, скажи? Орю чужу ріллю…
1906
Add to Favorites
Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:
Коментарів ще немає... Будьте першим!