З пісень недолі
Янка Купала
Сяє сніг іскристий
На гілках беріз.
Плакати я хочу,
Та не маю сліз.
Хочу пісню скласти
Про свою біду,
Серце моє ниє —
Слів я не знайду.
Хочу, щоб ніколи
Стужі не було.
Щоб не проминало
Весняне тепло.
Хочу я, щоб доля
В хаточці жила,
Щоб недолю річка
В повені знесла.
Хочу я, щоб воля
Стала при мені,
Щоб світило сонце,
Наче навесні.
Та не видно долі, —
Під снігами шлях.
Кайдани-закови
Дзвонять на руках.
Та немає сонця,
Ясних днів нема, —
Сковує морозом
Крижана зима;
Сковує морозом,
Одягає в сніг,
На роботу гонить
І збиває з ніг.
Ех, піду я в поле
Доленьки шукать
З гострою косою,
Мов на сіножать!
Ой, піду я в поле,
Ніби на війну,
Та, шукавши волю,
Шаблею махну!
Може, зійде доля
Зіркою мені,
Може, воля встане
Сонцем навесні.
1905–1907
Add to Favorites
Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:
Коментарів ще немає... Будьте першим!