Поезії — Сторінка 16

У баби Онисі було три сини.
У баби Онисі синів нема.
На кожній її волосині
морозом тріщить зима.
Я горя …

Натуга на руках,
від втоми чорних,
здувала жили,
ніби мотузки.
Каміння клацало зубами
в жорнах,
жувало жовті зерна на друзки.…

Для чого ти прийшов?

Для чого ти прийшов? Ніхто не полюбить тебе, хоч ти вродливий, сину мій. Хоч ти всміхаєшся, …

Ніжність

Заради сплячої дитини, яку я несу, мій крок зробився сторожким, а серце стало віруючим відтоді, як несе в собі …

I
Була моя мати маленька,
як м’ята або як травина;
і тінь свою власну на речі
їй важко було відкидати.…

Мозолисті руки — схожі
на звірят чи на молюсків,
кольору землі, чи гною,
чи вогню, чи саламандри
спеченої, — опадають…

Все довкола нас будує
свій світогляд. Так і двері.
Я на них удень дивлюся,
на прочинені й закриті,
а здається, …

Відчиняю своє серце, щоб зайти
Всесвіт міг, як водоспад палющий.

День новий приходить — його з’ява
зупиняє подих мій.

Я …

Я відчуваю: тане моє серце,
неначе віск, у ніжному томлінні;
і кров моя вже на вино не схожа —
тече …

Тануть гори й пасовища,
повертається червоне
в свою кузню сонце; гаснуть
всього світу шуми й дзвони.

Розпливаються дерева,
сад неначе …

Квітко мужності одвічна,
золота моя лелітко,
не з землі, стопелюсткова,
ти ростеш, вогненна квітко.

Квітку цю дарують радо
у купальську …

Вмерло море якоїсь ночі —
у тісних берегах зібгалось,
наче зморщилася накидка,
що пожбурена геть недбало.

Як хмільний альбатрос ширяє,…

Прощай, о земле золота,
немов осяяння, — два роки
ти милувала зір мені,
сходила я твої дороги.

І ось лишаю …

На фоні неба чистого рукою
мигдаль я обтинаю. Ось торка
галузка, мов коханого щока,
з невкірністю і пристрастю прудкою.

Так …

Зимове дерево на тлі небес,
як силует Еразма з Роттердаму,
суворе й лицарське, шрам біля шраму,
і світло мислі, паче …

Надаремно бузок садовить
чи підрізає азалії
й набирає воду у відра,
що лице її віддзеркалює.

В одному відрі не бачить…

Я хочу йти до старого,
що маяк догляда на скелі;
вуста — солоні, як хвиля,
в зіницях — провалля темне.…

Застрягло у моєму горлі слово —
і не позбудусь, не звільнюсь від нього,
хоча воно в мені пульсує кров’ю,
бо …