А хто там іде, а хто там іде,
Хто громадою рокотно гуде?
– Білоруси.
Що ж несуть вони, кістяки живі,
На худих плечах, на руках в крові?
– Свою кривду.
А кому ж вони з-під онуч та шмать
Тую кривду-біль хочуть показать?
– Всьому світу.
Хто ж то їх навчив, не один мільйон,
Кривду-біль нести, хто прогнав їх сон?
– Біда, горе.
А чого ж, чого захотілось їм
Битим, топтаним, темним та глухим?
– Людьми зватись.
1905–1907
Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».
Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]
Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.
Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]
Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]
Мов холодок, та істина одвічназійшла на мене в спалахах зірниць:мізерна ненависть — любов величнав житті, пропахлім золотом пшениць. Заміним віршем лагідним, привітнимотой від крові й жовчі сум’ятний.Фіалки глянули блакитно, й вітернесе в долину запах медяний. Вже розумію й тих, що молять бога;збагнула й те, як зроджується спів.Жага нестерпна і гора висока,та вабить ірис, що вгорі […]
Ех, ненависна доля моя, Під’яремне життя – навісне! Кров жере з мене пан, як змія, Ще й грозиться прогнати мене. За латки на свитині старій Він, неситий, мене обікрав. Він розжився на крові моїй, Крові мало – життя б відібрав! Чи ж то святечко в мене було? Чи, як люди, гуляв я коли? Чи до […]
Без шкіри — на вітрі Пустеля — колоратура З ацитиленовим кар’єром смерти. Щораз розпеченіші кола Нескінченної повивальні. На щаблях прискореного розпаду Самі бані, куби Й паралелепіпеди. Всесвіт — відірваний ґудзик, Що знову — в сміттярку хаосу. Ні прихистку, ні слова, Ні калюжі питної води. Світанок. Вечір. Світанок. Твій подих фіалково-свинцевий. Твій подих ніжний і молочно-перлистий. […]
Ой гиля, гиля, гусоньки, на став!Добривечір, дівчино, бо я ще не спав! Ой не спав, не спав — не буду й спати,дай же мені, дівчино, повечеряти! «Я ж не топила, я ж не варила —на білу постілоньку спати кладовила». «Ой боже, боже, який я удався —брів я через річеньку та й не вмивався! Я ж […]
I. Повіє вітер з Понту. Скитський степ Обудиться, зітхне, і буйна тирса Зеленим морем знову проросте, І побіжать зелені хвилі. Ширша За синє море встане широчінь… О земле вічна, ти — одна на світі! У небі глибиніє древня синь, Внизу — прозора велетенська тінь Від хмари, що жене південний вітер. І при балках оселі заквітча […]
Коментарів ще немає... Будьте першим!