Філософська лірика — Сторінка 4

I.

Роковане повторення історій —
Цей смертний сон, цей ренесанс лихий.
Знов суходіл задушує в покорі
І згубний вітер зрізує …

Не квітне заповідний сад.
Не бачу ні сестри, ні брата.
Ти все вертаєшся назад,
Як рік, як перстень Полікрата,

Що …

Все, що має статися, вже сталось.
День тверезий. Праця з-під ярма.
Чи ж почую, як щоденний галас
Перетне архангельська сурма?…

Поможи мені, римський орле,
Моїх каторжних предків тавро!
Над життям моїм — кара на горло,
На руках моїх — зрадницька …

Вже закінчили жати жито.
Голодні обрії. Глибінь.
А тут — тонкий порожній зшиток
І вічний заповіт: люби!

І трудний хліб …

I.

Вавілон був і Ассірія,
І пройшли, як сон, як дим.
І тепер під руїнами мріють
Тисячолітні сліди.

Гуркотіли, котились …

I.

Нема нічого на землі —
Й нічого більше вже не треба:
Ми — нанизу в сліпій імлі,
Вгорі — …

Хоч би на мить свята відрада —
Всією вічністю дихнуть —
І радістю просякне зрада,
І сонцем розтопиться муть.

Хоч …

І.
В твою далеку синь я обрій відчинив,
Знемігся і припав — ковтати подих любий,—
І сонцеокий день крізь дим …

Знову Біблія літа розкрила
Сторінки заколосених піль.
Легкий вітер напружує крила
Гнати леготом золото хвиль.

Все забув: мої смутки і …

Не жар ліричних малярій,
Не платонічні очі Музи —
Скінчився вік наш, кустарі,
Під рокоти космічних музик!

І над безоднями …

Крізь заходу іконостас,
З нерукотворним ликом Бога,
Стомились спалені уста
Кричать анафему епохам.

Кривавляться сувої хмар —
Повстань червлені орифлами …

1.
Завжди напружено, бо завжди — проти течій,
Завжди заслуханий: музика, самота.
Так, без шляху, без батька, без предтечі.
Так …

* * *

Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко
Вагаються трагічні терези.
Не кинувши у глиб надійний якор,
Пливу …

Для духу вольного нема межі, ні краю,
Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав;
У хаосі буття, …

Іде за мною вслід блідий, кістлявий труп,
Повсюдно, наче тінь – куди я не ступлю.
Чи встану, чи вночі в …

Моє терпіння, мій кривавий біль —
Що проти мук, в яких живуть мільйони,
Де родить стогін стогони й прокльони,
Де …

По межах рідних, де розора,
Попід склепінням неба сивим,
Натхнений спокоєм зрадливим,
Сную, неначе тінь сувора.
За мною – ворог …