Вечір

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Північ лагідна й мила.Чую — пульсує сіку стеблах трояндових до бутонів.Чую — горятькоролівського тигра смуги,спати йому не дають.Чую — поезія чиясьросте серед ночі,зростає, мов дюна.Чую — мати моя заснула,глибоко дише.(Я, п’ятирічна,сплю біля неї).Чую — Рона до моря біжитьі мене ласкаво несе, як мати,осліпла від піни сліпої.А тоді не чую нічого,падаю тількисеред мурів Арля,повних сонця…

Море Середземне шумить, хвилями дзвонить в боки пірамід африканських, хлюпають ріки криваві в долинах віків у круті костяні береги із людей… І чую крізь гомін стихій над тілами рабів свист батогів… берегами женуть кислооких, немитих і голих; падають, гинуть, як мухи під зиму, в долинах Єгипту, Еллади та Риму й середніх віків… Свист батогів!.. З […]

У неділю ранесенько в усі дзвони дзвонять, Сибірського десятчики на панщину гонять. Ой годі ж вам, рашавчани, в церкву походжати — беріть мішки та лопати, йдіть майдан копати. Та й у тому майдані набиті кілочки — та вже ходять рашавчани голі без сорочки. Ой, у того Сибірського біленькі онучі — заплакали рашавчани, на панщину йдучи. […]

Боже, скільки щедрот Творить воля твоя! Де ж мій дім, мій народ, Де вітчизна моя? Де ж ти, славна сім’є Без панів і рабів? Де той люд, що своє Поважав і любив? Рідних співів та свит Не соромився він! Де той люд-ясновид? Де веселощів дзвін? Веселився народ, Аж гриміло село. Веселіше стокрот Всюди щастя цвіло. […]

З «Ворона»: На ранок він мене покине, коли мої надії відлетять. Едгар По Ще сонце у горах за гострі граніти не встигло вечірній свій блиск віднести, а вже у бору із повітря на віти спустили тумани холодні хвости. Із Альпів, де грізно круки крячуть віщі, почувся розпукою пройнятий спів, аж я у казармі на вогкім […]