Класична поезія — Сторінка 39

Даремно свистами нагайки
Тиран погрожує мені,
Зібравши чорних сотень шайки,
Кує кайдани вогняні, —
Я – духу вільного нестрим,
І …

Чи то виють вовки, чи вітрища ячать,
Чи лящать солов’ї на розраду комусь —
Тут я бачу свій край, річку, …

Де не глянь, печальна всюди
Наша Білорусь.
Янка та Симонка – люди,
Птиці – шпак та гусь.
Поле – гори …

Сяє сніг іскристий
На гілках беріз.
Плакати я хочу,
Та не маю сліз.
Хочу пісню скласти
Про свою біду,
Серце …

Як піду я, піду я по нивах,
По мозольнім ратайськім сліду,
По лугах, по дібровах шумливих,
Та по селах убогих …

Ви до себе, панове, мене закликаєте, —
Оспівати народу забитого справу;
Рай небесний для мене самі відчиняєте:
«Тож заходь – …

Куди ти рвешся від боління,
Дитя недолі й темноти?
Терпи, нещасне сотворіння, —
Бо лиш терпіти вмієш ти!

Тобі казали …

Ти шипшиною,
Пісковиною
Гарно вбралося,
Рідне поленько.

Ти селянами
И горожанами
Геть знедолилось,
Рідне поленько.

З непогодами,
З недородами
Ти …

То не свисти зимової віхоли
Над землею шумлять і гудуть, —
То мучителі злобно задихали,
То в кайдани робітних кують.…

Були в батька три сини,
Та всі ж Василі вони.
Один – наймит при дворі,
Оре панські чагарі.

Другий з …

//– І –//

Постать невижата, згноєна сльотами,
Колос, прибитий дощами болотними,
З тванню змішався, лежить, пропада;
Мітлами снопики бідні валяються,…

Ех ти, літо з гарячими бурями!
Оживляєш і поле, і луг.
Розлучуся з думками похмурими,
Вийду з хати, погляну навкруг.…

Що бачу? Все тихо, все згасло до споду…
Чи ж правда? Чи більше не маємо сили?
Чи всі, хто боровся …

Я не для вас, панове, ні,
У вільний час пісні складаю, —
Що спало в серці там, на дні,
Буджу …

Чого ви хочете, панове,
Що сталось? Чи не мозку струс?
Чом зняли галас проти мови,
Що нею гордий білорус?

Для …

Молоточок цок, цок, цок!
Клепай косу, мужичок!
Крицю підгостри тверду,
А я пісню заведу.
Гоп, гоп, гоп!
Пісню заведу.

Був …

Як гляну, погляну – неправдою лютою
Цей світ закувався під владою тьми.
Наповниться серце гіркою отрутою,
Та вирветься пісня, облита …

О земле, я люблю, кохаю до нестями
Тебе, немов свою коханку, залюбки
Сплітати прагну я тобі із зір вінки,
Тебе …