З пісень про неволю

То не свисти зимової віхоли
Над землею шумлять і гудуть, —
То мучителі злобно задихали,
То в кайдани робітних кують.

То не ворони чорні ввихаються
Коло трупів та мертвих очей,
То жандарми гуртами злітаються
Катувати закутих людей.

То не води бурхливі, не повені
Розлились по сумнім бережку,
То, вмираючи в битві, знедолені
Кров свою проливають важку.

А над кров’ю тією пекучою
Плачуть сироти – діти знегод.
Плачуть люди, обгорнуті тучею,
Плаче, плаче увесь мій народ!

І проходять рядами безсилими
Люди в путах під крики хули…
Завивають вовки над могилами,
Світ криваві огні обняли.

1907