А. D. МСМХХХІІI

Ані шаблі, ані ножа
Не схрестити в останнім герці!
Та ж камінно-мертва душа,
Те ж безлюбе і чорне серце.

Вже нема хуторів і держав,
Тільки трупи в житах, тільки трупи
Та від хрипу кривава іржа,
Що замкнула посинілі губи.

Може, скажеш: зійде? проросте?
Поміж ребрам хат, по дорогах
Диким зіллям здіймається степ
І регочеться з неба і Бога.

Диким древнім монгольським виттям
Необмежена далеч заводить.
Сірим попелом стало життя
Під огнем степової свободи.

Але сонце не згасло. Горить
Незворушене, байдуже-біле
І освітлює тишу безсилу
Летаргічних століть.

1933