Байдужість
Тодось Осьмачка
І
Роботу мавши на увазі,
Зайшов я в хату по полях
І там з ноги на перелазі
Акацієву колку тяг,
Аж вилізла якась руката
Істота з льоху, наче лис;
У неї там стирчала вата,
Де з ніздрями був ніс колись.
Поставила картоплю з краю
На переломлений патик:
«Заходьте в хату, я вас знаю,
Мені потрібний робітник!
Якраз, на щастя, і вечеря
Уже готова з новини…
Та стережітеся у дверях,
Бо відриваються вони…»
ІІ.
Ох, не шукай, Харіто, квітко,
Серед егейських чистих лон,
Що в келиху купав нерідко,
Жартуючи, Анакреон!
І нам до сонця вранці в роси
На обрій поруч не клади,
Бо в тім краю, де ходить босий
Поет, як тінь, проз городи,
Потрібні відра і картопля,
Мішки, мотуззя і льохи,
Акація, що нею топлять,
І світять з печі на шляхи;
А пах твоєї квітки, Музо,
Нехай не плине у хати:
У хазяйнів нових над вусом
Немає чим понюхати!..
III
І підступа жорстокий, дикий:
Лишайся сам і жди ворон,
Бо ти, хоч би у тебе з пики
Стирчав таємний Гелікон,
Однаково в душі байдужій
Тримав би звичай той святий,
Що на онучах, повних нужі,
Лишив між трупами Батий;
І, може, заздрий у нетязі,
Самотньому на цілий світ,
Кому на кожнім перелазі
Стирчать колки минулих літ,
Той посадив би, як до воза,
До миски вкупі їсти бруд,
Аби у жмені ніс я носа,
Як ти тепер, на страшний суд!
Коментарів ще немає... Будьте першим!