Знов захід буряний. Недобрий.
Знов пророкує кров’ю літер,
Що ми загинем, яко обри,
Що буде степ, руїна й вітер,
Що почорніє світ сей білий,
Що все живе пожруть пожежі,
Що тільки віщий свист Сибілли
Лунатиме в сліпім безмежжі.
Сузір’ям скаже Бог вознести
У мертвім небі пентаграму,
Новий про се напише Нестор
В самотній катакомбі храму.
1924
Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».
Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]
Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]
Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.
Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]
1. Не треба ні паризьких бруків, Ні Праги вулиць прастарих: Все сняться матернії руки, Стара солома рідних стріх. Все сниться гук весни і вітер, Веселий вітер світлих літ. А тут — молюсь, убогий митар, Шукаю Твій вогненний слід… Ні. Не знайти. Ніхто не знає, Ніхто не чув Твоїх плачів. Біля всесвітнього Синаю, Як завше, — […]
Ой судома, пане-брате, судома, судома! Нема в мене снопа жита ні в полі, ні дома. Було в мене, пане-брате, жито та й зелене — нахали вражі пани, забрали у мене. Як пішов же я до пана поминатись плати, то він мене набив добре та ще й випхав з хати. А як стали поліськії панки заїздити […]
Чорна рілля заорана, гей, гей! чорна рілля заорана, і кулями засіяна, гей, гей! і кулями засіяна. Білим тілом зволочена, і кровію сполочена. Вітер віє по долині, лежить вояк на купині. Накрив очі китайкою, китайкою червоною. Ані труни, ані ями, ані вітця, ані мами. Ані кому задзвонити, ані кому затужити. Дзвонять коні копитами, а вояки острогами. […]
Росистий луг в яру поміж лісами, і вкрите черепицею село, над ними сонце разом з небесами густе проміння й тишу простягло. І черепицею, неначе пилка зубами, в сонці блискали хати, як християн покликала всіх кірха молитися до тиші й самоти. Свята неділя і росистий ранок голубили у серці давнину, я ж, виправши білизну, наостанок сушитися […]
Виряджала мати сина та на косовицю —розчесала русі кудрі аж на потилицю. «Я ж думала, мій синочку, що будеш косити —а ти кинув косу в росу, почав голосити!» «Ой якби ти, мати, знала, що то за досада —то ти б мене оженила, щоб була розвага! Як я з батьком посварюся — горя наберуся,з дівчиною ізійдуся […]
Коментарів ще немає... Будьте першим!