Сівачеві

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Море хвилі свої без лікуколише, дивне.Слухаю лагідне море,колишу дитину. Вітер-мандрівець опівнічколише пшеницю.Слухаю вітер ласкавий,колишу дитину. Бог світи свої незліченніколише тихо.Відчуваю його десницю,колишу дитину.

Застрягло у моєму горлі слово —і не позбудусь, не звільнюсь від нього,хоча воно в мені пульсує кров’ю,бо випущу — і спалить воно поле,ягня заб’є чи птицю кине долу. Я мушу його вирвати і сховати:знайти боброву нору глибочезнуабо вапном те слово загасити,щоби, як душа, вже не могло літати. Що я живу — виказувать не хочу,допоки у […]

I. Не поет — бо це ж до болю мало, Не трибун — бо це лиш рупор мас, І вже менш за все — «Кобзар Тарас» — Він, ким зайнялось і запалало. Скорше — бунт буйних майбутніх рас, Полум’я, на котрім тьма розтала, Вибух крови, що зарокотала Карою за довгу ніч образ. Лютий зір прозрілого […]

Ой у полі, ой у полі та туман-димно — за туманом нічого не видно. Тільки видно, тільки видно та криниченьку — холодную та й водиченьку. Ой там дівка, ой там дівка та й воду брала — улан коня та й напуває. Дівка коню, дівка коню води підливає — улан дівку та й підмовляє: «Ой поїдьмо, […]

Ой а в городі, ой а в городі, а в городі там случилася біда. Ой у городі, ой у городі, там убили молодого козака. Ой поховали, да гей, поховали, поховали при широкій долині. Ой насипали, да гей, насипали, насипали високую могилу. Ой посадили, да гей, посадили, посадили червоную калину. Ой налинули, да гей, налинули, налинули […]