Я мужик-білорус

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

За річкою, за Дунаєм козаченько конем грає — козаченько конем грає, він дівчину підмовляє: «Дайся, дівча, на підмову козакові молодому!» — «Бодай козак щастя не мав, що він з мене вінок ізняв!» — «Не я з тебе вінок ізняв — зняла з тебе охотонька, зняла з тебе охотонька — козацькая розмовонька!» Дівка сина породила, барвіночком […]

Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві, туман поле покриває; мати сина виганяє: «Іди, сину, іди, сину, пріч од мене — нехай тебе орда візьме, нехай тебе орда візьме!» «Мене, мати, мене, мати, орда знає — в чистім полі об’їжджає, в чистім полі об’їжджає». «Іди, сину, іди, сину, пріч од мене — нехай тебе ляхи візьмуть, […]

Ми всі розбіглись од пожежі, Ми всі розбіглись, хто куди — І захищать мужицькі межі В неволі залишився – Ти. Визбируєш мужицькі сльози, Штихуєш муки у слова: На битій галицькій дорозі Сріблом покрилась голова. Десь загубила мати сина І двір у батька спопелів — І стигне сум, немов ожина, На недоораній ріллі. А скрізь полями […]

Гиля, гиля, сірі гуси, та на тихий Дунай, зав’язала голівоньку, тепер сиди та думай. Гиля, гиля, сірі гуси, та на жовтий пісок, зав’язала голівоньку, я ж думала на часок. Гиля, гиля, сірі гуси, та на бистру ріку, зав’язала голівоньку, та вже, мабуть, й довіку.

Брала дівка льон, льон — та ще й конопельку; добралася дівка до сирої земельки. «Ти, сира земелько — прийми отця й неньку, прийми отця й неньку, мене, молоденьку, щоб я не ходила, в наймах не служила, чужої роботи тяжко не робила. Як прийде субота — все чужа робота; як прийде неділя — сорочка не біла».