Гей, у світ!

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Тануть гори й пасовища,повертається червонев свою кузню сонце; гаснутьвсього світу шуми й дзвони. Розпливаються дерева,сад неначе в землю тоне,і моя гора повільношпиль і крик свій затопляє. Геть ідуть усі створінняв забуття, все — безборонне.Котимось і ми так самов ніч невидиму, мій хлопче.

Крик Ксенофонтових фаланг На подих простору і солі — І ось реве бурунний лан Рабом вітрила і бусолі. І розгортається безкрай, І ширше — сафірове коло. Грай, вітре, перемогу! Грай, Як пристрасть простір поборола, Як обрії перемогла, І сказ стихій — в руках побіди. Ген майорить бузкова мла — За нею сплять скарби Тавріди. 23.2.1935

Ой летіла зозуленькачерез поле, гай —та й згубила рябе пірцена тихий Дунай. Ой як тому рябенькомупірці на Дунаю —ой так мені, сиротині,на чужому краю! Ой покочу золотий перстеньпо крутій горі —плили мої літа з світу,як лист по воді…

Мій хлопчику, ти так злякавсяВоди, що я тобі даю,та твій переляк з того щастя,з яким спадає водоспад!Він падає, неначе жінка,сліпа від піни пелюшок.Так, це Вода, Вода священната, що не забуває нас. Вона біжить, пригнувшись ніби,біліє піною й біжить.То віддаляється, то зновуприходить лащитись, як звір.Вона й городи забирає,дитину з матір’ю бере…Обидва береги п’ють Воду,великими ковтками п’ють.Вода-Любов, […]

Ой не знав козак, ой не знав Супрун, а як славоньки зажити, гей, зібрав військо славне запорізьке та й пішов він орду бити. Ой у неділю рано-пораненьку Супрун із ордою стявся, а в понеділок, в обідню годину, сам в неволеньку попався. «Ох і ти, козаче, козаче Супруне! А де ж твої прегромкі рушниці?» — «Гей, […]