Ґабріела Містраль

Для чого ти прийшов? Для чого ти прийшов? Ніхто не полюбить тебе, хоч ти вродливий, сину мій. Хоч ти всміхаєшся, як усі діти, як найменший із моїх братиків, але тільки я цілуватиму тебе, сину мій. І хоч ти пручаєшся, тягнучись до іграшок, але тобі доведеться бавитися лише моєю груддю і ниткою моїх сліз, сину мій. […]

Ніжність Заради сплячої дитини, яку я несу, мій крок зробився сторожким, а серце стало віруючим відтоді, як несе в собі таємницю. Мій голос ніжний, як сурдина любові, і це тому, що боюся розбудити малятко. Очима шукаю тепер в обличчях душевний біль, аби інші бачили й розуміли, чому в мене бліді щоки. Тривожуся з ніжним острахом […]

IБула моя мати маленька,як м’ята або як травина;і тінь свою власну на речіїй важко було відкидати. Земля її ніжно любилаза легкість і злагоду в серці,за те, що вона усміхаласьдо ниви — чи горе, чи радість. Любили її немовлята,і старці, і трави, і світло,що завжди за вродою тужитьі їй поклоняється завжди. Любов через неї з’явиласьнепоказна — […]

Все довкола нас будуєсвій світогляд. Так і двері.Я на них удень дивлюся,на прочинені й закриті,а здається, бачу спинижовті, ніби масть лисича. Нащо ж люди їх зробили,щоб у них в полоні бути?Двері — це ж та шкаралупа,що весь дім, як плід, ховає.І в дорозі не позичатьдружнього вогню нікому. Пісню, що співаєм в домі,дерев’яність їхня душить;не запрошують […]

Мозолисті руки — схожіна звірят чи на молюсків,кольору землі, чи гною,чи вогню, чи саламандриспеченої, — опадаютьвтомлені вони і зновупіднімаються в роботі. Без упину місять глину,чи товчуть гірке каміння,чи перебирають струниконопель, чи йдуть за плугом,їх ніхто не бачить, тількинива чародійна бачить. Уподібнені ті рукимолотам — не власним душам —і біжать вони, як стадоящірок, та стануть голі,наче […]

Я відчуваю: тане моє серце,неначе віск, у ніжному томлінні;і кров моя вже на вино не схожа —тече неквапно, мов густа олія;і чую, що життя моє тікаєподібно до газелі — мовчки й ніжно.

Відчиняю своє серце, щоб зайтиВсесвіт міг, як водоспад палющий. День новий приходить — його з’явазупиняє подих мій. Я співаю, як печера, повна сяйва,я співаю день новий. Втрачена й повернута краса яскрава,через те покірно жду я на узбоччі,не приймаючи й не даючи нічого,доки не втече Горгона ночі.

Тануть гори й пасовища,повертається червонев свою кузню сонце; гаснутьвсього світу шуми й дзвони. Розпливаються дерева,сад неначе в землю тоне,і моя гора повільношпиль і крик свій затопляє. Геть ідуть усі створінняв забуття, все — безборонне.Котимось і ми так самов ніч невидиму, мій хлопче.

Зимове дерево на тлі небес,як силует Еразма з Роттердаму,суворе й лицарське, шрам біля шраму,і світло мислі, паче блискіт лез. Далеко відлетіли вітру пасмаі листя почувань, як літні сни.Одне чекання вільної весни —на вдумливому профілі Еразма. Я обтинаю гілля — і стаєте дерево подібнішим дедалідо мого сина — ось такий він є! І небові, що в […]

На фоні неба чистого рукоюмигдаль я обтинаю. Ось торкагалузка, мов коханого щока,з невкірністю і пристрастю прудкою. Так обтинаю, мов строфу творю,в якій моя живуща кров палає,вкладаю серце, все життя безкраєв цю мигдалеву весняну зорю. Все глибше в крону входять мої груди,і серце стукає, мов долото, —тим пульсом стовбур древа жити буде. Мене тепер не любить […]

Прощай, о земле золота,немов осяяння, — два рокити милувала зір мені,сходила я твої дороги. І ось лишаю я тебе,хоч і шкодую до незмоги.Прощай, Провансе, ти п’ять літвгамовував мої тривоги, я тут вбирала дух олив,свят і поезій сенс високий,гранили, мов алмаз, меневітри і променів потоки: я йду, та вічної рікискрізь голос чутиму розлогий.Дівча і жінко водночас,Лігуріє, […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Квітко мужності одвічна,золота моя лелітко,не з землі, стопелюсткова,ти ростеш, вогненна квітко. Квітку цю дарують радоу купальську ніч на свято. Квітко, наче лань, стрімлива,невгамовна, яснолика, —розпускаєшся нежданоуночі, вогненна квітко. Квітку цю дарують радоу купальську ніч на свято. Не з землі ростеш у лузі,не колише тебе гілка —із землі любов черпаєші у небо линеш гінко. Квітку цю […]

Застрягло у моєму горлі слово —і не позбудусь, не звільнюсь від нього,хоча воно в мені пульсує кров’ю,бо випущу — і спалить воно поле,ягня заб’є чи птицю кине долу. Я мушу його вирвати і сховати:знайти боброву нору глибочезнуабо вапном те слово загасити,щоби, як душа, вже не могло літати. Що я живу — виказувать не хочу,допоки у […]

Я хочу йти до старого,що маяк догляда на скелі;вуста — солоні, як хвиля,в зіницях — провалля темне. Коли ще живий, вклонюсясолоному діду чемно.Кажуть, що той самітниклише на схід позирає;та я заступлю безодню —хай краще на мене гляне. Вкрила ніч мій шлях і спочинок,а старий все знає про морок,про відплив, восьминогів, губокі про крик, що вбиває […]

Надаремно бузок садовитьчи підрізає азаліїй набирає воду у відра,що лице її віддзеркалює. В одному відрі не бачитьселянка свого обличчя —то зверху папороть мокраграйливо простерла листя. Настіж вікна, хоча не кличеі не входить ніхто — зачиняє,жде в знемозі сну — той приходитьі трима її до світання. Відведіть із джерельця воду,що тамує спрагу сердезі,потопчіте її посіви,закопайте знаряддя […]

Співаю, що любив ти, мій талане,щоб ти прийшов і слухав, мій талане,щоб пригадав задавнене й недавнє,о тінь моя, співаю на смерканні. Не хочу заніміти, мій талане:без крику як мене шукати станеш?Що явить мене краще, мій талане?Я все така ж і досі, мій талане. І не закрижаніла, й не забута.Явись надвечір, чуєш, мій талане,якщо впізнаєш так […]

Північ лагідна й мила.Чую — пульсує сіку стеблах трояндових до бутонів.Чую — горятькоролівського тигра смуги,спати йому не дають.Чую — поезія чиясьросте серед ночі,зростає, мов дюна.Чую — мати моя заснула,глибоко дише.(Я, п’ятирічна,сплю біля неї).Чую — Рона до моря біжитьі мене ласкаво несе, як мати,осліпла від піни сліпої.А тоді не чую нічого,падаю тількисеред мурів Арля,повних сонця…

Химерна країно,ти — край небуття,мов янгол, легка,ледь помітна здаля,як водорость, темна,мов сокіл, ясна,одвічна й нещаснакраїно моя. Гранат не росте в ній,жасминів нема,десь небо поділосьі сині моря.Не знала й не знаю,як зветься вона:в краю безіменнімвмиратиму я. Не йшла я мостом,у човні не пливла,не знаю, це острів якийсьчи земля:її не шукала,її не знайшла.Ти схожа на казку,що в […]

Матінко люба, йду уві сні яповз краєвиди темно-бузкові,навколо мене — чорні вершини,завжди я мушу долати гору;ти на горі тій, та надаремно —дійти до тебе ніяк не можу,несила, рідна, тебе обняти —іншу вершину весь час обходжу. Часом ідеш ти й сама шляхамивеселих ігрищ або розбоїв.Ми одна одну вже відчуваєм,але не бачим на власні очі,і не вдається […]

А мені на повен голоснині хочеться співати,хоч і не живу на Кубі,де стрункі зростають пальми,хоч і ненька моя ріднавже не з’явиться в оселі,та і я не повернуся,не гукну з човна до неї… Не дозволить заспівативсе настирливо-шумливе,маю спершу розділития могутні три пориви:світло, що втекло від менеі, змінившись, повернулось,гори — я вже проминаюродовиті їхні буки,й шум води […]

Мій індіанине, мій хлопче,як ти в журбі, приляж на землю,так само припадай до неї,як будеш радістю обнятий. Почуєш дивовижні речіпід барабан землі своєї;почуєш вибухи багаття,що прагне до небес дістатись,почуєш пошум рік широких,громи високих водоспадів,почуєш мукання худоби,важких сокир гулкі удари,почуєш, як молотять збіжжя,почуєш, як лунають свята. На все, що індіанин бачить,йому відповідає бубон.Він то втікає, то […]

Поетові Тассо де Сільвейра Подай мені руку й до танцю ходім,дай руку й полюбиш безумно і строго.Мов квітка одна на стеблі золотім,мов квітка ми будем — і більше нічого. Не знатимеш плину хвилин і годин,не вийдемо з танцю свого чарівного.Ми будем немов колосочок один,немов колосочок — і більше нічого. Розвіється пам’ять твоя, наче дим,ти вже […]

Одну я вбила в собі —я ж її не любила!Була вона квіткоюкактуса скеляного. Була вона тим вогнем,що не знає остуди.За спиною і в ногахнебеса були в неї. Вона не спускалася внизглянути в очі водам.Де відпочивала, тамскручувалися травивід подиху вуст її,від жарини обличчя. А мова її теклагусто, немов живиця,щоб у полон красивийїї не взяла свобода. Не […]