Водоспад на сухій землі
Ґабріела Містраль
Перекладач: Григорій Латник
А мені на повен голос
нині хочеться співати,
хоч і не живу на Кубі,
де стрункі зростають пальми,
хоч і ненька моя рідна
вже не з’явиться в оселі,
та і я не повернуся,
не гукну з човна до неї…
Не дозволить заспівати
все настирливо-шумливе,
маю спершу розділити
я могутні три пориви:
світло, що втекло від мене
і, змінившись, повернулось,
гори — я вже проминаю
родовиті їхні буки,
й шум води — не знаю, звідки
він так приязно лунає
і моє голубить серце, —
шум цей зветься водоспадом.
Хоч постійне має ложе,
вчора я його не стріла;
близько десь, побіля мене
рине з висоти і кличе.
Я, спинившись, дослухаюсь,
а шукать його не можу:
водо, рідна моя ненька
і дочка моя ти, водо!
Я її побачить хочу,
я до неї серцем лину;
десь хлюпоче біля мене,
пада зверху без упину!
