Серед могил

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Там, де Ятрань круто в’ється, де по каменю шумить, там дівчина, гей, як зветься: козак знає та й мовчить. Ой у полі криниченька, в тій криниці б’є вода, там дівчина воду брала чорнобрива, молода. Даром, дівко, квіти сієш, вони тобі не зійдуть, даром батька, матір просиш, бо за мене не дадуть. Бо ти дівчина багата, […]

Ой з трьох кінців світа вдарили вітри — браму землі розчинили. Із темного творчого лона закуріли тумани, сипнули квіти на поля України. По споришу зелених меж ходило сонце, стрічало гостей, в коси стрічки вплітало, запасками картатими ще й стан прибирало. А в глибу світів, у рівних чорних берегах моря вічності хлюпали. Два сиві орли носили […]

Спасибі, мій народе, що мене Назвав ти поетесою своєю, Що слово дав мені полум’яне, Ще й причащався піснею моєю. Я серце мала, мов червоний мак! Воно зів’яло рано під вітрами… І в дні ракет я все співала так, Як научала ще в дитинстві мама. Слова мої — мов польовий ромен. Хтось їх любив, хтось був […]

Ой у полі та стернистому, на старому деревлянському, явори стоять, гойдаються ще й вітрами умиваються. Там Сварог схиливсь над стернями, вкутав голову туманами і ворушить тихо віями, як лісами в білім інею. Тими віями він скочує срібло-сльози все розтоплені… Стають сльози ті озерами У долинах серед зелені та й димлять до сонця водами в ранки […]

Ой не цвіти буйним цвітом,Зелений катране —Тяжко-важко на серденьку,Як вечір настане. «Ступай, коню, ступай, коню,З гори кам’яної —До тієї дівчиноньки,Що чорнії брови. Як не хочеш, дівчинонько,Дружиною бути,То дай мені таке зілля,Щоб тебе забути» — «Єсть у мене таке зілля —Росте біля току;Як дам тобі напитися —Забудеш до року. Єсть у мене таке зілляБіля перелазу;Як дам […]