Які

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Дощик, дощик капає дрібненько,я ж думала, я ж думала — запорожець, ненько. Коли б знала, коли б знала, відкіль виглядати —то б найняла, заставила стежку промітати. Аж він іде, аж він іде, ступає дрібненько —то ж то милий, то ж то любий, дивітеся, ненько! Дощик, дощик аж із стріхи капотить —розсердився мій миленький, аж ногами […]

Ой одбила щука-рибаОд берега ряску,Утеряла дівчинонькаВ козаченька ласку. А я тую ряскуТа зберу в запаску,Таки ж своєму козаковіПідійду під ласку. Підійшла я під віконце —Мати горох варить,Горох варить, серце в’ялить,На вулицю барить. Якби тобі, мій миленький,Сестриця варила,Вона б тебе на вулицюТа й не забарила.

У містечку Богуславку Каньовського пана там гуляла Бондарівна, як пишная пава. У містечку Богуславку сидить дівок купка, межи ними Бондарівна, як сива голубка. Прийшов до них пан Каньовський та й шапочку ізняв, обійняв він Бондарівну та й поцілував. «Ой не годен пан Каньовський мене цілувати, тільки годен пан Каньовський мене роззувати!» Ой шепнули люди добрі […]

Де ти, калино, зросла такая, такая високая, такая високая, листоньком широкая? Ой росла ж бо я, росла в лузі при криниці, в лузі при криниці, при холодній водиці. Там Маруся воду брала, калину підливала, калину підливала, своєї неньки питала: — Ой ненько моя ж, ненько, чи буду я такая, чи буду я такая, як калинонька […]

Тече вода в синє море, Та не витікає, Шука козак свою долю, А долі немає. Пішов козак світ за очі; Грає синє море, Грає серце козацькеє, А думка говорить: «Куди ти йдеш, не спитавшись? На кого покинув Батька, неньку старенькую, Молоду дівчину? На чужині не ті люде — Тяжко з ними жити! Ні з ким […]