Для землі прадідів моїх

Я для тебе, о земле прапредків моїх,
Не зумію нічого в житті пожаліти,
Я готовий співати про твої заповіти,
Сад садити рясний на могилах твоїх.
Я тебе душею, серцем рад зігріти,
І корону сплести із зірок золотих,
І тебе увінчати на висотах святих,
Щоб могла ти хоч мить, як зоря, заясніти.
Я готовий за тебе полягти в боротьбі
З кривдою, що терпиш од людей і від Бога.
Від чужинця й від сина свойого сліпого…
Буду вічно страждати в жалю та в клятьбі…
І за це я прошу лиш одне, далебі, —
Не ясени ти мене від свойого порога!

1912