<p>На фоні неба чистого рукою<br />мигдаль я обтинаю. Ось торка<br />галузка, мов коханого щока,<br />з невкірністю і пристрастю прудкою.</p>
<p>Так обтинаю, мов строфу творю,<br />в якій моя живуща кров палає,<br />вкладаю серце, все життя безкрає<br />в цю мигдалеву весняну зорю.…</p>
<p>Має крильми на вітрі, полем ходить порану,<br />сяє сонцем у небі, оживляє гаї.<br />Це ж її не прогнати, наче думку погану, —<br />мусиш слухать її!</p>
<p>Дзвонить мовою бронзи, кличе мовою птиці,<br />наче море, всесильна, і м’яка, мов ручай.<br />Тож її …</p>
<p>Вчителька чиста була. І казала, що учні<br />мусять сумління свого не сплямити, й сади<br />мають плекати, й вивчати пісні милозвучні,<br />світлу оливу тримати, щоб світло нести.</p>
<p>Вчителька бідна була. Рано звідала муки.<br />Темні спідниці носила, багатим чужа.<br />Не надівала ніколи …</p>