Закувала зозуленька на стодолі

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

I Осінній вітер в лузі свище, Вербу хитаючи тонку; А я схиляюся ще нижче Себе побачити в струмку. Давно з чола у жінки думку Не п’ю вже солодко крізь сміх І, втомлений від поцілунку, Не сплю у неї біля ніг; Вона, коли ховає ставню, Удосвіта ще тьма густа, Не тягне у жагу останню Устами знов […]

Ой судома, пане-брате, судома, судома! Нема в мене снопа жита ні в полі, ні дома. Було в мене, пане-брате, жито та й зелене — нахали вражі пани, забрали у мене. Як пішов же я до пана поминатись плати, то він мене набив добре та ще й випхав з хати. А як стали поліськії панки заїздити […]

I. Не поет — бо це ж до болю мало, Не трибун — бо це лиш рупор мас, І вже менш за все — «Кобзар Тарас» — Він, ким зайнялось і запалало. Скорше — бунт буйних майбутніх рас, Полум’я, на котрім тьма розтала, Вибух крови, що зарокотала Карою за довгу ніч образ. Лютий зір прозрілого […]

Коли я їхав у простір, що сніг гойдав, мов піну, гадаю, що не побачу гір а вас… а вас зустріну. Гадав, що око, мов с гріла із луків непокірних, не досягне в гнізді орла серед лісів нагірних, а ваше серце упаде і розворушить нути: що вас, що вас, а не людей, шукав поет забутий… Коли, […]

Де ти, калино, зросла такая, такая високая, такая високая, листоньком широкая? Ой росла ж бо я, росла в лузі при криниці, в лузі при криниці, при холодній водиці. Там Маруся воду брала, калину підливала, калину підливала, своєї неньки питала: — Ой ненько моя ж, ненько, чи буду я такая, чи буду я такая, як калинонька […]