Туман яром

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Ще бір не чорнів на Лемківщині в горах від сонця, ворон та відлиги, ще ріки поволі, неначе покора, котили каміння з-під криги; ще в селах ходили в шапках та кожухах статечні та стримані газди, неначе ждучи, що ось-ось завірюха спроможеться ще раз напасти; ще крики качок з великоднього диму луною не йшли понад яром — […]

I І не шукав я взагалі Ні щастя, ні добра, ні зла, А тільки в тихому селі Собі й поезії — тепла, І серед хати у барліг Знайшов зарите порося, І стіл без двох передніх ніг, Підпертий до стіни кіссям; І на лежанці щось казав Господар думці навздогін, У замурований казан Спустивши ноги до колін; […]

Тобі молюся, сонце, боже вогнегронний, Трияснодивна квітко у світах без меж, Ти пелюстки свої — дні круглі, мов корони, По одному звіваєш і в безодні шлеш… Вони і світять, і летять без гуку й шуму, І землю овівають веснами нам знов, І серцю надихають найтеплішу думу Про невмируще щастя і любов; І дякувати серце вже […]

Ох, недоле моя чорнопера, відведи від моєї душі кожну діву, що любить озера і дзеркала, мов води в глуші, бо вона відчуватиме й шкуру у фрізера, що робить і зиск і на нігтях жарінь манікюру, гарячішу за сонячний блиск. Бо вона на кожнісінький дотик його пальців, голодних на гріх, розтулятиме радісно ротик у лукаво-схвильований сміх. […]

Скажи, скажи, серце, правду — нехай же я буду знати: чи з великою мені радістю до тебе прибувати. «Прибудь, прибудь, мій миленький — ой я тобі рада буду; я ж без тебе усю ніченьку, як сива голубка, гуду». «Ой де ж же ти, моя мила, та із шовку зшита — що ти мене додержала аж […]