Та забіліли сніги
Та забіліли сніги,
забіліли білі,
ще й дібровонька.
Та заболіло тіло,
бурлацькеє біле,
ще й головонька.
Ніхто не заплаче
по білому тілу,
по бурлацькому;
ні отець, ні мати,
ні брат, ні сестриця,
ні жона його.
А тільки заплаче
по білому тілу
товариш його.
«Прости ж мене, брате,
вірний товаришу,
може я й умру.
Зроби ж мені, брате,
вірний товаришу,
з клен-древа труну.
Поховай мене, брате,
вірний товаришу,
в вишневім саду,
в вишневім садочку
на жовтім пісочку,
під рябиною.
Рости, рости, древо,
тонке, високеє,
кучерявеє;
та розпусти гілля
зверху до кореня,
лист додолоньку.
Укрий моє тіло,
бурлацькеє біле,
ще й головоньку,
та щоб моє тіло,
бурлацькеє біле,
та й не чорніло,
од ясного сонця,
од буйного вітру,
та й не марніло».
Add to Favorites
Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:
Коментарів ще немає... Будьте першим!