Пожурилося милеє браття

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Ех, ненависна доля моя, Під’яремне життя – навісне! Кров жере з мене пан, як змія, Ще й грозиться прогнати мене. За латки на свитині старій Він, неситий, мене обікрав. Він розжився на крові моїй, Крові мало – життя б відібрав! Чи ж то святечко в мене було? Чи, як люди, гуляв я коли? Чи до […]

Ой у полі при дорозі лежить камінь мармуровий,а на тому камені сидить хлопець чорнобровий.Ой сидить же він, сидить та дрібні листи пише,дрібні листи написав та й до дівчини відіслав. «Допоможи мені, боже, свою дівчину взяти!Хоч худоби не діждуся — з хорошою наживуся!Ой що ж мені по худобі, що худоба двір заляже?Погана дружинонька молодому світ зав’яже!»

Відвіку покарано степом І простір всю силу п’є. Під смаглявим монгольським лепом Та проказою — тіло твоє. І не вирватися, не стерти, Вгрузлим тулубом не повстать, І даремно благають смерти Перепалені болем уста. Ні, не вмреш ти. Марком Проклятим Будеш мукою мірять віки Та у пітьмі голодної хати Тишком-нишком стискать п’ястуки. Та у чорній нестямі […]

Та й не жалко мені та й ні на кого, тільки жалко мені на отця свого — на отця свого, на старенького — оженив він мене, молоденького. Та й узяв жінку не до любові, не до любові, не до розмови, ані хліба спекти, ні між люди піти. «Та піди, сину, у Китайгород, у Китайгород та […]

Крутий берег, крутий, річенька бистренька, далеко від мене рідна стороненька. «Ой повій же, вітре, з рідної країни, принеси вістоньку любої дружини! Ой повій же, вітре, з мої сторононьки та скажи, що роблять дрібній дітоньки!» Віють, віють вітри, та все з холодами — «твоя дружинонька скована панами!» Віють, віють вітри, та хто знає звідки… дожидають батька […]