Посію я мак над водою,
та заріс мій мак лободою.
Ой сама ж, мамцю, зле зробила,
що мене рано не збудила.
Ой чужі дочки рано встали,
по добрій долі розібрали,
а я, молоденька, спізнилася,
та лихій долі судилася.
Та пропав мій вік, як маків цвіт,
що вночі зацвів, а вдень опав,
що вночі зацвів, а вдень опав —
отак мій вік марно пропав.
Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».
Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]
Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]
Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.
Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]
Kein Lotos und kein Lorbeerblatt Sir Galahad О бідний, жалісно-убогий Гіперборейський примітив: Тупі, кирпаті, злобні боги, Одноманітний, голий спів; Болотяна імлиста площа, Берізки хорі і брудні, — Даремно сірий дощ полоще Замурзані навіки дні… «Ні лотосу, ні лавра» — позем! — Ні натяку на вертикаль, І лиш тупим тяжким морозом На півроку закута даль. […]
Ой вербо, вербо, де ти росла, що твоє листячко вода знесла? Ой знесла, знесла тиха вода — а я, молода, як ягода. А я, молода, як ягода, не піду заміж за рік, за два. А піду заміж аж п’ятого — за того п’яницю проклятого. Ой кажуть люди, що він не п’є, а він із корчми […]
Все довкола нас будуєсвій світогляд. Так і двері.Я на них удень дивлюся,на прочинені й закриті,а здається, бачу спинижовті, ніби масть лисича. Нащо ж люди їх зробили,щоб у них в полоні бути?Двері — це ж та шкаралупа,що весь дім, як плід, ховає.І в дорозі не позичатьдружнього вогню нікому. Пісню, що співаєм в домі,дерев’яність їхня душить;не запрошують […]
Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.
Ой у полі озеречко, там плавало відеречко — соснові клепки, а дубове денце, не цурайся, моє серце. Там плавало відеречко троє суток із водою — «Вийди, дівчино, вийди, рибчино, поговоримо з тобою» — «Ой рада б я виходити, із тобою говорити — лежить нелюб на правій руці, так боюся розбудити. Ти, козаче молоденький, в тебе […]
Коментарів ще немає... Будьте першим!